Класифікація і характеристика методів валютного регулювання

Форми валютних обмежень досить різноманітні. Вони виявля¬ються у встановленні певного розміру продажу валютних надхо¬джень експортерів, іноді в ліцензуванні продажу іноземної валюти імпортерам, а також у формі заборони на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів, в обмеженні прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою. У сфері руху капіталів та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовніш¬ніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

Одним із методів валютного регулювання є обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.

Вимога обов'язкового продажу валютних надходжень резиден¬тами — одна із форм організації валютного ринку, яка значною мі¬рою залежить від рівня розвитку ринкових відносин та форм органі¬зації валютного ринку країни і має на меті підтримати стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці та захистити офі¬ційні золотовалютні резерви.

Правила обов'язкового продажу валютних надходжень на ко¬ристь резидентів тісно пов'язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових системи валютних обмежень. Період реформу¬вання економіки України за обмежених ресурсів держави, створення ефективного й керованого валютного ринку потребує на певному етапі збереження системи валютних обмежень, які б виконували функції інструментів для впливу на стан валютного ринку.

Обов'язковий продаж валюти може мати різний вплив на стан валютного ринку залежно від застосування того чи іншого режиму валютних курсів на різних етапах розвитку економіки. Оптимальний рівень обов'язкового продажу валютних надходжень для створення ефективного валютного ринку має відповідати в кожний певний пе¬ріод часу рівновазі між готовністю експортерів продавати валюту і готовністю імпортерів її купувати.

Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєд¬нанні часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних обмежень. Ця політика передбачає:

обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерцій¬

них кредитів іноземним клієнтам;

заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Кон¬кретно це передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону

надавати позики в національній валюті, одержані банком за рахунок

вітчизняних ресурсів. Банки повинні позичати за кордоном всю іно¬земну валюту, яку хочуть надавати в інші країни;

контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої

рівноваги між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами

(купівля підприємств у інших країнах), і прямими інвестиціями іноземців у країну (купівля вітчизняних підприємств нерезидентами);

дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна по¬зиція банку — це співвідношення між вартістю активів та пасивів,

які формують вимоги та зобов'язання у кожній іноземній валюті

(з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незаверше¬ними операціями). Відкрита валютна позиція — різниця між варті¬стю залишків коштів в іноземній валюті, що формують активи та

пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за неза¬вершеними операціями) у будь-якій іноземній валюті, внаслідок