Класифікація і характеристика методів валютного регулювання
Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися ціле¬спрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономіч¬них відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.
Ревальвація — офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмо¬вою від золотого стандарту ревальвація стала виявлятися в підви¬щенні курсу національної грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют.Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигід¬на для експортерів. Після ревальвації імпортер може купити на вну¬трішньому ринку необхідну для оплати імпорту суму іноземної ва¬люти за меншу кількість національної валюти. Якщо він продасть ввезені товари за попередніми цінами, то його прибутки зростуть відповідно до ревальвації. Кредитори, що надають позики інозем¬цям у національній валюті, після її ревальвації одержують погашен¬ня на ту саму суму, а ринкова її ціна в іноземній валюті зростатиме у міру ревальвації.
Експортер, продаючи після ревальвації свою продукцію в інших країнах за попередніми цінами в іноземній валюті, за одержану суму зможе купити меншу суму національної валюти, і його прибутки знизяться відповідно до ревальвації. Щоб не допустити цього, він змушений буде підвищувати ціни на експортну продукцію в інозем¬ній валюті, що негативно впливає на його конкурентоспроможність.
Дисконтна політика є традиційним інструментом централь¬ного банку для регулювання валютного курсу та для збереження ва¬лютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (обліко¬вої ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, дина¬міку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін.
Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валют¬ний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до по¬слаблення валюти.
Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капі¬талів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не мо¬же навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.
Важливим методом валютного регулювання є управління офіцій¬ними валютними резервами. Валютні резерви — це запаси резерв¬них активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервен¬цій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.
Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних ва¬лют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.
Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:
стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на
світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та
падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спо¬стерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни.
За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відпові¬дно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного
балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через не¬обхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансу¬вання імпорту;