Політика відкритого ринку

В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ри¬нковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошо¬во-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважно¬го використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції централь¬ного банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на роз¬мір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потріб¬ному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стри¬мати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищен¬ню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комер¬ційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви бан¬ків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залиша¬ється сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплі¬кативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслу¬говують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із централь¬ним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використо¬вують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається ско¬рочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково — через мультиплікативне скорочення депозитів.

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час про¬дажу, тільки процес відбувається у зворотному напрямі.

Об'єктом операцій центральних банків на відкритому ринку зде¬більшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості. Тра¬диційно центральні банки проводять політику відкритого ринку пере¬важно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з ме¬тою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це — найбільш дійовий і гнучкий ме¬тод грошово-кредитної політики. Результати застосування цього ме¬тоду центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передба¬чити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу гро¬шово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк са¬мостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкри¬тому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної полі¬тики допущена помилка, центральний банк може швидко її виправи¬ти, здійснивши операцію зворотного спрямування.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди сто¬совно цінних паперів, які різняться певними параметрами, а саме:

формою угоди — звичайна купівля чи продаж цінних паперів

центральним банком або ж угода на умовах зворотної купівлі цін¬

них паперів (РЕПО);

об'єктом угоди (державні цінні папери або корпоративні);