Проблеми зовнішнього державного боргу країн з перехідною економікою

3) технології, які надаються країнами-кредиторами, як правило, не є пере­довими та сучасними;

4) у результаті різниці в оплаті праці багато хто із спеціалістів і вчених виїжджає у високо розвинуті країни, тобто відбувається відтік інтелектуально­го потенціалу;

5) іноземні компанії всіма силами намагаються експортувати свою про­дукцію і заважають аналогічному імпорту конкурентів;

6) часто мають місце випадки підкупу місцевої влади іноземним капіталом.

Але об'єктивний аналіз економічної літератури свідчить про те, що біль­шість учених є прихильниками залучення іноземних капіталів в умовах гос­трої нестачі фінансових ресурсів та сучасних технологій при переході економі­ки до ринку.

Звичайно, що відкриття країни перед зарубіжними кредиторами не повин­но проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної політи­ки, необхідна добре відпрацьована стратегія та інстанція, яка б взяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. "Самоплив” тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути українських пар­тнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з господарської точки зору вироб­ництва. Тому тільки з допомогою вдалого використання цілої системи стиму­лів, обмежень і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам приймаючої країни.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утво­рення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досяг­ненням задоволення інтересів держави через відповідну стра­тегію і тактику її уряду.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд. Європейський банк реконст­рукції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворю­ватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угру­повань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов'язковим елементом кредитування.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутріш­ньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На об­слуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен вико­ристовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки до­віри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен пере­вищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

При обслуговуванні зовнішнього боргу визначають коефіцієнт обслуговування. Його розраховують як відношення всіх платежів із заборгова­ності до валютних надходжень держави, виражене в процен­тах, Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

3. Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.