Проблеми зовнішнього державного боргу країн з перехідною економікою

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

2. Проблеми зовнішнього державного боргу країн

з перехідною економікою

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, глобалізація виробництва й комерції, міжнародне економічне співробітництво і кооперація, вільний рух капіталів між країнами, міждержавна господарська інтеграція становлять одну із найзнаменніших тенденцій сучасності. Водночас і поряд з цим зберігаються відособленість національних економічних інтере­сів, конкуренція і протекціонізм. Без урахування комплексу цих суперечливих тенденцій неможливо зрозуміти природу іноземного кредитування, яке є важ­ливою передумовою входження України у світове господарство.

Розвитку процесів іноземного кредитування сприяло виникнення у другій половині XIX століття такого явища, як міграція капіталів між країнами.Якщо до середини XIX століття міжнародні господарські зв'язки, які формували світовий ринок, в основному зводилися до зовнішньої торгівлі й вивіз капіталу не відігравав значної ролі, то, починаючи з другої половини XIX століття, вивіз капіталу стає однією із найважливіших форм міжнародних господарських зв'язків.

На початку XX століття переважав вивіз капіталу у формі позик і порт­фельних вкладень, капітали йшли із розвинутих країн до країн, що розвива­ються, і переважно в паливно-сировинні галузі. А після Другої світової війни випереджаючими темпами почали зростати обсяги прямих інвестицій за кор­доном. Причому конкуренція на світовому ринку інвестицій постійно зроста­ла і продовжує зростати нині.

Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвести­цій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і вітчизняній науко­вій літературі ведеться досить давно.

Так, вітчизняний економіст О. Лавров своє ставлення до іноземних інвес­тицій сформулював так: "...До будь-якої іноземної допомоги необхідно стави­тися дуже обережно. Найкраще діяти за принципом: хочеш бути незалежним і багатим — працюй у своїй країні, реформуй свою економіку, створюй багат­ства для себе і експортуй їх за кордон. Хочеш бути злиденним і залежним — отримуй іноземну допомогу".

Такий висновок автор робить на основі досвіду країн, що розвиваються, і з урахуванням останніх подій у Східній Європі. Він чітко окреслює ті негатив­ні явища, які несе у собі імпорт іноземних кредитів, зокрема:

1) після освоєння кредитів транснаціональні корпорації починають ви­возити капітал, проводячи при цьому політику репатріації прибутків;

2) іноземний капітал мобілізує внутрішні ресурси (матеріальні та інтелек­туальні) для своїх потреб. При цьому виникає дискримінація місцевого госпо­дарського сектору, оскільки законодавство країни ставить іноземний капітал у вигідніші правові умови, ніж свій власний. Фірми часто використовують пря­мі інвестиції як засіб ухилення від податків, особливо якщо податкове законо­давство країни — отримувача інвестицій сприяє цьому;