Формування основних фондів підприємства

Як бачимо, лізінг на перший погляд дуже подібний до оренди, але він має декілька принципових відмінностей:

По-перше, договір лізингу – це, як правило, тристороння угода, яка укладається між виробником об'єкта лізингу, лізингодавцем та лізингоодержувачем, на відміну від договору найму, в якому беруть участь лише наймодавець і наймач (орендодавець і орендар). 

По-друге, договір лізингу завжди є строковим, оскільки він укладається на строк, за який здійснюється амортизація певної частини вартості об'єкта, а договір найму можна укласти і на невизначений строк.

По-третє, предметом договору оренди можуть бути і такі об'єкти, які не можна отримати за договором лізингу, наприклад – земельна ділянка (ч. 3 ст. 2 Закону «Про лізинг»). 

По-четверте, якщо після закінчення договору оренди орендар продовжує користуватися орендованим майном і орендодавець проти цього не заперечує, то договір оренди вважатиметься продовженим на невизначений строк. Натомість при лізингових операціях це неможливо, бо строк дії договору завжди пов'язаний з величиною амортизації. 

По-п'яте, лізингоодержувач не має права передавати отримане майно третім особам, а орендар може передавати об'єкт оренди в суборенду. 

По-шосте, у випадку виявлення ганджу якості об'єкта лізингу лізингоодержувач має право пред'являти претензію прямо до виробника (продавця). Орендар такого права не має.

Порівняно з акціонуванням переваги лізингу очевидні - відсутність витрат на випуск та розміщення цінних паперів, зберігається право власності на основні фонди, що перебували у лізінгоодержувача до укладення угоди та набуття права власності у випадку фінансового лізінгу, більша прозорість для обліку та аудиту.

Розглянемо тепер лізинг у порівнянні із кредитом. Переваги лізинга у тому, що він потребує на порядок меншого забезпечення, що для більшості молодих компаній є дуже важливим фактором, але з іншого боку зізінгоодержувач по перше користується лише тим типом та моделля обладнання, який є в наявності у лізингодавця, при чому в разі браку коштів для чергового платежа об"єкт лізингу повертається лізінгодавцю без будь-якої компенсації за вже сплачені платежі. При цьому відсотки за лізингом сплачуються більші, ніж за кредитом. Законом «Про лізинг» передбачено перелік лізингових платежів, до яких включаються:

сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується протягом періоду за строк, за який вноситься лізинговий платіж; 

сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; 

платіж як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно; 

відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застраховано лізингодавцем; 

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

  Слід пам’ятати, що витрати орендодавця на сплату процентів за кредит на придбання об’єкта лізингу та його страхування до валових витрат не включаються, а повинні відображатися по розрахунках з дебіторами i кредиторами. Разом з тим у орендаря належна до сплати винагорода за отримане в лізинг майно, проценти за кредит на придбання орендодавцем об’єкта лізингу та витрати на його страхування включаються до валових витрат.

Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3) встановлено, що сплата орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) не є об’єктом оподаткування, а тому лізингодавець не має права на податковий кредит за придбаними для лізингових операцій основними фондами. Оскільки лізингодавець не має права на податковий кредит, то сплачений при придбанні основних фондів ПДВ включається до вартості об’єкта лізингу i в подальшому відшкодовується лізингоодержувачем у складі лізингових платежів.Отже, підсумовуючи вищезгадане, можна зробити висновок що лізинг потенційно має великі переспективи на Українському ринку, але потребує вдосконалення нормативно-правової бази, в першу чергу системи оподаткування.