Бюджетне прогнозування

Метод моделювання започатковує репрезентативна вибірка реальних податкових декларацій, на основі якої на комп'ютері моделюється існуюча сукупність платників податків. Прогнозування податкових надходжень здійснюється виходячи з перспективної оцінки бази відповідного податку через пропорційний розподіл цієї бази між представленими в моделі різними категоріями платників. Потім виходячи з чинного законодавства стає можливим розрахунок суми податку, належного до сплати кожною з включених у вибірку груп платників, а також підрахунок загальної суми податкових надходжень.

Альтернативний метод фактичної податкової ставки полягає у використанні даних про діючі податкові ставки, пільги та звільнення від податку для визначення середньої ставки відносно бази оподаткування. Надходження прогнозуються множенням оціночної бази оподаткування на середню податкову ставку. Цей метод зручний для прогнозування акцизів і податку на додану вартість як структурно більш простих від податків на доходи і прибутки.

Наприклад, уявімо країну, в якій на всі товари, крім продовольства, діє 15-відсоткова ставка податку на додану вартість. Частка продовольства (нульова ставка) становить 40 % загальної вартості споживання. Тоді середня ставка податку на додану вартість за розрахунком (0•0,4+0,15•0,6) дорівнюватиме 9%. На основі прогнозу про майбутній рівень споживання можна розрахувати очікувані надходження податку, помноживши показник питомої ваги споживання у ВВП на 0,09. Експерти МВФ вважають метод фактичної ставки єдино можливим у тому разі, коли запроваджується новий податок і, відповідно, відсутні дані за попередні роки.

Найпоширеніший третій метод прогнозування — визначення еластичності як кількісної залежності між щорічним приростом надходжень від певного податку і розширенням його бази (тобто відношення процентної зміни податкових надходжень до процентної зміни податкової бази). Визначивши коефіцієнт еластичності за даним податком та розрахувавши темпи зростання його бази, прогноз надходження можна вирахувати множенням темпів зростання бази на коефіцієнт еластичності. Відомий американський учений-фінансист Джозеф Печман для розрахунку еластичності запропонував метод статистичної регресії за формулою:

де R — податкові надходження;

Y — база оподаткування;

Іn — функція натурального логарифма;

DUМ — одна або кілька змінних, які означають зміни податкової структури;

а,b,с — очікувані коефіцієнти. У наведеній формулі коефіцієнт Ь вказує на еластичність даного податку відносно У.

Основна складність знаходження коефіцієнта еластичності за даним методом полягає в змінах структури податку (ставок, пільг тощо). Такі зміни можна врахувати, підставляючи в рівняння регресії фіктивні змінні. Наприклад, якщо в проміжку з 1990 до 2000 р. структура певного податку змінилась один раз (була проведена податкова реформа), то для врахування впливу цієї зміни на дані до реформи достатньо підставити фіктивну змінну, що дорівнює нулю, а для наступних років — одиниці. Якщо ж зміна структури податку, крім величини надходжень, вплинула і на відношення надходжень до змін податкової бази, то слід підставити фіктивні змінні двічі. Рівняння набуде такого вигляду:

де показник еластичності визначає коефіцієнт b+с.

Проте за великої кількості змін користуватися цим способом стає практично неможливо. У такому разі для розрахунків використовують показники еластичності, одержані на основі емпіричного досвіду (так званий метод апріорі). Так, відносно номінального значення національного продукту (як бази оподаткування) коефіцієнт еластичності для більшості податків, як правило, менший одиниці. Застосуванню пропорційних ставок, що найчастіше стосується податку на додану вартість і акцизів на товари (крім предметів розкоші), відповідає коефіцієнт еластичності, рівний одиниці.

Для податків із прогресивною шкалою ставок (податок на особисті доходи і на прибуток корпорацій) рівень еластичності зазвичай більший одиниці. А за дуже високої прогресії ставок коефіцієнт еластичності прибуткових податків відносно доходу (прибутку) може досягати 1,5 і навіть вище в умовах інфляції, оскільки остання номінальне підвищує дохід кожного платника, просуваючи його у вищий розряд шкали податкових ставок.