Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки

Кларк довів, що в процесі виробництва спостерігається спадаюча гранична продуктивність таких факторів виробництва як праця та капітал (по аналогії до закону зменшення родючості землі), тобто підвищення окремого фактору виробництва при фіксованому іншому, дає спадаючий приріст продукції на кожну додану одиницю. Це означає, що кожний додатковий робочій при незмінному капіталі буде збільшувати сукупний продукт на меншу величину ніж попередній. З допомогою такого підходу, Кларк розділяв сукупний продукт на продукт капіталу та продукт праці, визначаючи продукт праці як те, що виробив “граничний робочий”, а продукт капіталу як те, що становить різницю між сукупним продуктом виробництва та продуктом праці, визначаючи в такий спосіб частки доходу, які повинні належати робочим та капіталістам відповідно (у пропорції, яка визначається співвідношенням граничної продуктивності праці до граничної продуктивності капіталу).

Довівши це, Джордж Кларк спростував думку Мальтуса та Рікардо про те, що “природня” заробітна плата працівника визначається вартістю засобів, необхідних для підтримки його існування та тезису Маркса про експлуатацію робочого капіталістом.Спираючись на свою теорію, Кларк виводить умови статичної та динамічної рівноваги. При статичній рівновазі ціни на продукт дорівнюють граничним видаткам виробництва, прибуток та додатковий продукт відсутні. Виникнення та застосування нових технологій може збільшити граничний продукт факторів виробництва або зменшити граничні витрати, тоді при динамічній рівновазі вникає тимчасовий прибуток, який потім зникає при досягненні нової статичної рівноваги. При кожному такому стані рівноваги фактичний випуск продукції наближається до потенційного, невеликі відхилення від якого усуваються ринковою саморегуляцією.

Підсумовуючи роль теорії граничної продуктивності слід сказати, що вперше сукупний продукт був поділений на продукт праці та продукт капіталу, причому стало можливим кількісне обчислення частки, що належить робочім та власникам капіталу. При подальшому розвитку економічної думки поняття граничної продуктивності були використані при дослідження процесу виробництва в умовах досконалої конкуренції та монополії, де вони визначають ефективність виробничого процесу; за допомогою граничної продуктивності визначається чи є виробництво прибутковим, чи треба його розширювати або закривати.

Формування неокласичного напрямку.

Альфред Машалл (1842-1924) узагальнив, доповнив та систематизував результати маржиналістської революції. Саме він використав поняття про граничні величини для широкого використання математики в економічних дослідженнях. Внесок Маршалла до розробки цього напрямку в економіці назвали Маршаліанською революцією, а новий, оснований на використанні математики підхід до розв'язання економічних задач отримав назву неокласичного напрямку, оскільки Маршалл синтезував здобуття класиків із теоріями граничності.

Неокласики оголосили предметом своїх досліджень “чисту економіку”, яка не залежить від суспільної форми її організації; разом з цим вводиться поняття “економічної людини”, яка намагається максимізувати свій прибуток та корисність та мінімізувати свої зусилля для отримання бажаного результату, тобто людині приписується раціональна поведінка. При дослідженні окремих господарських одиниць застосовувались граничні величини, які характеризують ефект від додаткової одиниці споживання (гранична корисність) або затрат додаткової одиниці виробничого фактора (гранична продуктивність).

Альфред Маршалл зробив великий внесок до неокласичного напрямку, який має широке застосування і тепер: він надав нового тлумачення видаткам виробництва: виключив із них видатки на засоби виробництва і додав прибуток капіталістів.

Маршалл вважав себе послідовником Рікардо і тому намагався поєднати його вчення про вартість з суб'єктивістською теорією граничної корисності. Намагаючись розробити універсальну економічну концепцію на основі поєднання таких різних економічних теорій як теорія трудової вартості та теорія граничної корисності, він стикнувся із однобічністю обох цих концепцій: трудова теорія вартості вважала ціну лише грошовим виразом вартості трудових видатків виробництва, а теорія граничної корисності бачила у ринковій ціні лише прояв суб'єктивних оцінок товарів покупцями. Намагаючись подолати це протиріччя він дійшов висновку, що в процесі утворення ринкової ціни неправильно надавати переваги виключно пропозиції продавця або попиту покупця., тому в ценр досліджень він поставив формування на різних ринках благ ціни як результуючої взаємодії попиту та пропозиції, тим самим збагативши економічну науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва і обміну на основі фонаційного методу дослідження. Поставивши в центр своїх пошуків ціну як найважливіший елемент ринкової економіки він дійшов висновку, що з одного боку ціна визначається корисністю продукту для споживача ціна попиту, а з другого боку ціна залежить від видатків виробництва ціна пропозиції. Ринкова ж ціна вартість це результат ціноутворення; графічно це перетин кривих попиту та пропозиції.