Місце і роль теорій граничності в розвитку економічної науки

Створення та розробка теорії граничних величин були передумовою виникнення математичної школи в економіці. Саме граничні величини дозволили використовувати вищу математику, яка оперує такими величинами, для вирішення суто економічних проблем.. За допомогою математичних методів вдалось ввести та дослідити багато економічних функцій, що дозволяють кількісно обчислювати економічні процеси виробництва та споживання та механізми функціонування ринку. Такі методи дозволяють обчислювати оптимальні варіанти продуктивного використання виробничих можливостей при обмежених ресурсах.

Як і все принципово нове, неокласичний напрям отримав суперечливі відгуки сучасників. Так видатний український вчений Михайло Туган-Барановський у “Курсі політичної економії” доводить, що Австрійська психологічна школа дає своєю теорією корисності та побудованою на ній теорії цінності вичерпне пояснення усіх явищ, пов'язаних із цінністю, а Йозеф Шумпетер відзначив, що теорії граничності користуються науковим визнанням та увагою. Не дивно, що при цьому теорії цінності та граничної продуктивності активно критикувались зі сторони прихильників теорії марксизму оскільки доводи неправильність трудової теорії вартості.

Граничні величини та математичний метод.

Одночасно із входом до економічної термінології понять граничних величин, відбувалось поступове залучення до теоретичного інструментарію економіки математичних методів. Слід підкреслити, що не сама теорія граничної корисності, а маржиналізм як такий надали математиці наступної ролі в економічній науці після 1870 року. Вирішальна роль поняття про граничну заміну у новому економічному аналізі пояснюється появою у явному вигляді математичної аргументації, тобто суто економічні процеси набувають вигляду математичних функцій.Не зважаючи на те, що економісти австрійської школи, виходячи із методологічних передумов, заперечували проти використання математики як економічного інструменту, посилаючись на те, що це заважає розумінню самої суті таких феноменальних явищ як цінність, рента та прибуток. Проте поза цим винятком всі економісти того пріоду мали щонайменше середню математичну підготовку.

Математичні операції, які використовувались економістами того часу облежувались простими диференційним обчисленнями. При цьому економічні функції вважались диференційованими та неперервними. Оптимальний стан описувався максимальним або мінімальним значенням певного показника при відповідних значеннях функції. Граничні значення це не що інше як похідна функції, що виражає певний економічний процес. Так за допомогою похідної формалізуються поняття граничних витрат, граничного доходу, граничного продукту, граничного прибутку тощо. Наприклад, гранична корисність у математичному виразі має вигляд першої похідної від функції корисності (яка виражає залежність сукупної корисності від кількості спожитого блага) по кількості цього блага. Іншими словами математичний вираз граничної корисності показує, що це поняття виражає зміну сукупної корисності, або її приріст при зміні споживання блага на одиницю.

Для функцій із декількома змінними, як наприклад виробнича функція, яка має змінні капітал і праця, граничний аналіз здійснюється за допомогою частинних похідних.

Крім того такий аналіз економічних процесів наочно показує причини існування економіки як явища: відносна рідкість благ та ресурсів для їх вироблення обумовлює існування альтернативних можливостей використання обмеженої кількості ресурсів для отримання певного продукту та альтернативні шляхи задоволення потреб при обмеженому бюджеті. Ці положення про альтернативну вартість є вихідними засадами сучасної економічної теорії: не можна задовольнити потреби одного без нанесення шкоди іншому та неможливо виробити додаткову одиницю одного блага щоб не пожертвувати при цьому виготовленням певної кількості іншого. За допомогою граничних величин питання про оптимізацію виробництва та споживання набуває точного математичного виразу .

Теорія граничної корисності.

Найбільш вагомий вклад в розробку ідей маржиналістів внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами віденського університету Карлом Менгером (1440-1921), Євгеном Бем-Баверком (1840-1921) та Фрідріхом Візером (1851-1926). Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійської школи був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їх факторів.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія, яка отримала назву теорії граничної корисності. Прийняті на той час економічні поняття “товар” і “вартість” були замінені на “благо” і “цінність”. Карл Менгер та його колеги оголосили неправильною теорію про те, що праця є єдиним джерелом вартості, надаючи терміну вартість суб'єктивного змісту, за що теорію піддавали жорсткій критиці прихильники трудової теорії вартості, звинувачуючи новаторів у суб'єктивізмі. Менгер вважав, що цінність блага радикально залежить від потреби в ньому споживача, тобто цінність визначається обставинами, в яких знаходиться суб'єкт та його особистими уподобаннями. Більш того, австрійські науковці визначили, що причини виникнення цінності блага це його рідкість або недоступність.