Особливості промислового перевороту в Західній та Східній Україні
Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об'єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України, насамперед нафтовою.
Спочатку панівне становище в ній належало австрійським підприємцям, але з початку XX ст. почав надходити німецький капітал, а згодом американський і англійський капітали. В 1911 p. англійським капіталістам лише в Бориславі належала 71 свердловина з 363, які давали 1/4 нафтовидобутку Бориславського басейну. В 1912 p. німецькі та англійські фірми об'єдналися в концерн, що зосередив у своїх руках 1/3 видобутку нафти в басейні, заволодів усіма нафтопроводами цього району, чотирма з семи великими нафтопереробними заводами. У 1913 p. в нафтову промисловість Прикарпаття почав посилено проникати і французький капітал. Напередодні першої світової війни вкладений у нафтодобувну промисловість Прикарпаття капітал оцінювався у 310 млн австрійських крон, з них майже 1/3 припадала на австрійський капітал, 1/5 - на англійський, по 12-15 % - на німецький, французький і місцевий галицький, по 2 % - на американський і бельгійський.
Австрійський капітал займав провідні позиції в лісопильній та деревообробній галузях промисловості. Іноземні підприємці скуповували на західноукраїнських землях тисячі гектарів лісу. Хижацька розробка лісових масивів призводила до зменшення їхніх площ. Лише за 1912 p. вони скоротилися більше ніж,на 1 100 га.
З початку XX ст. австро-угорська промисловість, у якій переважали картелі, особливо настирливо почала диктувати свою волю західноукраїнській економіці. Картелі поглинали в Східній Галичині усі підприємства, існування яких було для них небажаним. Майже неможливим було будівництво нових фабрик і заводів, якщо це суперечило інтересам відповідних монопольних об'єднань.Розвиток промисловості, зростання внутрішнього ринку на західноукраїнських землях потребували вдосконалення шляхів сполучення. Проте власті не поспішали з їх будівництвом. Будівництво залізниць, як і в попередні десятиріччя, велося переважно з стратегічних міркувань. Протягом 1870-1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1430 км. У 1910 p. вона становила 4120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. У 1900 p. в Галичині на 1 тис. км2 території припадало всього 45,7 км залізниць, а на Буковині - 46,6, тоді як у Нижній Австрії - 98,8, а в Богемії - 114,1 км. Наприкінці XIX ст. протяжність залізниць на Закарпатті становила 500 км (3,3 % усіх залізничних ліній Угорщини).
Тенденційне ставлення австро-угорських урядових і фінансових кіл до потреб економічного розвитку західноукраїнських земель виявлялось і в залізнично-тарифній політиці. На першому промисловому з'їзді в Кракові у 1901 p. вказувалося, що і державні, і приватні залізниці своєю системою транспортних тарифів поставили західноукраїнські підприємства в неоднакове становище порівняно з своїми австро-угорськими конкурентами.
Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Великих міст було небагато. На початку 40-х років XIX ст. понад 10 тис. чол. мали, крім Львова (61 тис. чол. у 1850 p.), лише 8 міст - Броди (18 тис.), Тернопіль (18 тис.), Чернівці, Дрогобич, Станіслав, Самбір, Коломия і Перемишль (по 10-12 тис.). Найбільші міста Закарпаття - Ужгород, Мукачеве, Марамош, Сигет - налічували наприкінці 40-х років по 6-7 тис. чол.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880-1910 pp. збільшилася на 62,8 %. У 1880 p. частка жителів міст у всьому населенні становила 17,1,ав 1910р. - 19,8%. Найшвидше зростало населення Львова. Якщо взяти 1850 p. за 100, то в 1910 p. населення міста збільшилося на 286,5 %.
В цілому населення західноукраїнських міст зростало в порівняно невеликих величинах, що властиве аграрним провінціям. Так, на Закарпатті протягом 1869-1910 pp. міське населення збільшилося на 71 %, тоді як все населення зросло на 45 %.
Торгово-промислове населення за цей період зростало значно швидше.
Попри зростання населення міст, західноукраїнські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії. В промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві - 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. В Закарпатській Україні в промисловості працювало не більше ніж 5 % населення.
Викладене засвідчує, що економіка західноукраїнських земель була відсталою. Енергоресурси всієї Австрії наприкінці XIX ст. становили 1 016 420 к. с. А на Галичину, в якій проживало майже 1/3 населення Австрії, припадало лише 56 500 к. с., або 5,57 %. Незначна кількість парових машин працювала на підприємствах Закарпаття. В 1905- 1909 pp. їх налічувалося всього 128 проти 119 наприкінці XIX ст. На підприємствах Буковини в 1889 p. було 297 парових машин, що становило 0,9% їхньої кількості в Австрії загалом. Велике значення для подальшого технічного прогресу промисловості мало будівництво на початку XX ст. у Львові досить великої (потужністю 10 тис. кВт) електростанції. В ряді інших міст були введені в дію менші електростанції. Підвищення рівня механізації виробництва сприяло значному піднесенню продуктивності праці, зростанню в кілька разів випуску продукції фабрично-заводської промисловості, посиленню й ролі в економіці краю.