Особливості промислового перевороту в Західній та Східній Україні

Особливості промислового перевороту в Західній та Східній Україні

Промисловий переворот в Україні в складі Російської імперії розпочався пізніше, ніж у Великобританії, США, Франції, майже одночасно з Німеччиною у 30-40-х і завершився в 70-80-х роках XIX ст.

Запізнення промислового перевороту пояснювалось економічною відсталістю Російської імперії. Протягом Першої половини XIX ст. продовжувала існувати феодально-кріпосницька система, що гальмувала розвиток сільського господарства, формування ринку вільнонайманої робочої сили для промисловості. У першій третині XIX ст. більшість підприємств становили міські та сільські кустарні промисли (ремісничі майстерні), мануфактури, засновані на ручній техніці та примусовій праці кріпаків. Негативні наслідки спостерігалися також через недостатність національних і відсутність зовнішніх інвестицій.

У суспільстві панувала ідея російської "аграрності", хоча Петро І своїми заходами штучно створював промислову структуру господарства. Згідно з цією ідеєю Росія мала залишатися землеробською країною і не була готова до .скасування кріпосного права. Економічна політика Романових відповідала інтересам дворянства, і допомога промисловому підприємництву була незначною.

Проте в умовах кріпосного господарства в першій третині XIX ст. мануфактурна промисловість досягла певних успіхів і підготувала умови для промислового перевороту. В Україні кількість підприємств (без винокурень) зросла з 200 у 1793 p. до 649 у 1830 p. Головне значення мала обробна промисловість. Розвивалися такі галузі, як харчова (ґуральництво, борошномелення, виробництво олії), текстильна (суконна, полотняна, канатна), салотопна, миловарна, шкіряна, виробництво будівельних матеріалів (цегельна, скляна). У 20-х роках виникла цукрова промисловість. Першу цукроварню побудував граф І. Понятовський у с. Трощині Канівського повіту на Київщині. Цукробурякові мануфактури будувались у Лівобережній, Слобідській Україні, з 30-х років - на Правобережжі. Важка промисловість була представлена дерево-вугільною металургією на Поліссі, розробкою кам'яновугільних копалень в Донбасі. Потребу України у металі задовольняв Урал.

Мануфактури за становою належністю їхніх власників поділялися на поміщицькі, купецькі, селянські. Засновником промислових мануфактур була державна скарбниця. Важливим явищем було зростання частки підприємств із вільнонайманою робочою силою. У 1828 p. вони становили 46,2 % усіх підприємств, на них працювало 25,6 % робітників. Вільнонаймана праця переважала у склоробному, шкіряному, салотопному виробництвах. Почали використовуватися ремісничі та механічні робочі машини, закуплені у Великобританії. Однак цей процес не набув послідовного, систематичного характеру.

Промисловий переворот в Україні розпочався у харчовій промисловості. У цукровиробництві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання й згущення цукробурякового соку. Загальна кількість цукроварень збільшилася до 222 у 1858 p., з них "парових" було 90, або 60 %. Проте цукрове виробництво як галузь дворянського підприємництва ґрунтувалося на примусовій праці кріпосних селян, що переважала у 40-50-х роках. Панівною тенденцією у розвитку виробництва цукру було перетворення кріпосної мануфактури (з переходом на вільнонайману працю) на фабрику.

У 20-х роках XIX ст., з'явилися перші парові ґуральні. Технічний прогрес позначився і на ґуральництві. Парова техніка, що почала застосовуватися в цій галузі, не тільки прискорила виробничий процес, а й збільшила вихід горілки з одиниці сировини. Великі ґуральні з досконалішою технікою витіснили невеликі. У 1860 p. в Україні було вже тільки 2407 ґуралень, але обсяг їхньої продукції невпинно зростав.

Найбільш розвиненою галуззю текстильного виробництва була суконна. Кількість мануфактур з 12 у 1797 p. збільшилася до 92 у 1823 p. Панівне становище займали поміщицькі підприємства, частка яких у загальному обсязі виробництва становила 65,5 %. Центром її було Правобережжя. Звільнення у 1816 p. мануфактур від обов'язкових поставок державній скарбниці та надання права вільної торгівлі сприяли розвитку приватного підприємництва. У ЗО-50-х роках зростало значення мануфактур, заснованих на вільнонайманій праці. У 1860 p. працювало 26 вотчинних мануфактур і 22 підприємства на вільнонайманій праці, обсяг виробництва яких ріс до 53 % загального виробництва проти 25,3 % у 1823 p. Центр виробництва перемістився на Лівобережжя у посад Клинці. Перші підприємства тут виникли в 1812 p., а перші машини на них з'явилися через 20 років. У 1834 p. на 11 клинцівських мануфактурах налічувалось 132, а в 1845 p. на 10 мануфактурах - 283 машини різних найменувань. Однак з усіх 15-16 операцій технологічного процесу виготовлення сукна машини застосовувалися фактично лише у двох - чесанні та прядінні.Майже всі машини клинцівських мануфактур являли собою машиноподібні ремісничі знаряддя, оскільки роль рушійної сили виконували самі люди або худоба. У 1860 p. застосовувалося лише 17 парових машин загальною потужністю 240 к. с.