Реформа оплати праці cтимулюючого типу в Україні

Реформа оплати праці проводиться державою, яка реалізує таким чином свої політичні й адміністративні функції. Колективно-договірні засоби реформування оплати праці є автономною (децентралізованою) економічною і правовою творчістю профспілок і організацій підприємців, яке так чи інакше, але регулюється державою. Отже, має місце співіснування і поєднання централізації і децентралізації в механізмі проведення реформи оплати праці.

Складні і суперечливі процеси реформування системи оплати праці повинні проходити під впливом чітко діючої системи соціально-економічного моніторингу. Слід вести постійний моніторинг ходу реформи заробітної плати і створювати баланс тих необхідних компромісних рішень, які давали б можливість ефективно працювати підприємствам і забезпечували активну стимулюючу роль оплати праці.

Засоби реалізації реформи оплати праці

Засоби реалізації реформи оплати праці в економіці України можуть бути представлені у вигляді системи певних економічних інструментів, які поєднують в собі елементи ринкового саморегулювання, а також методи державного та договірного регулювання заробітної плати. Окремим і досить складним за змістом засобом реалізації реформи оплати праці на мікроекономічному рівні є оптимізація організації заробітної плати, що пов'язано з використанням таких конкретних організаційно-економічних інструментів, як тарифна система, нормування праці, форми і системи заробітної плати. Зміст засобів реалізації реформи оплати праці визначається характером загальних економічних трансформацій, їх адекватністю умовам перехідної економіки, станом соціально-трудових відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства тощо.

Реформа оплати праці буде успішною при вмілому використанні державою системно-цілісної сукупності засобів її реалізації, налагодженні ефективного управління ними. На жаль, в сучасній кризовій економіці України механізми застосування засобів реалізації реформи оплати праці часто лежать поза сферою дії економічних важелів, визначаються здебільшого соціальними і політичними чинниками. На практиці механізм реформування оплати праці характеризується винятково складним і нелінійним характером співвідношення між метою і засобами реалізації реформи.

Проблема засобів реалізації реформи оплати праці - це проблема керованого державою переходу сфери заробітної плати на ринкові засади організації. Існують певні універсальні загальновизнані у світі параметри ринкового функціонування системи оплати праці. Серед них слід виділити насамперед такі: розширення самостійності підприємств (фірм) щодо розв'язання проблем заробітної плати; становлення національного ринку робочої сили з переважно ринковим ціноутворенням; забезпечення фінансової стабілізації на макроекономічному рівні, недопущення надмірної інфляції; поліпшення фінансового становища підприємств (фірм) на мікроекономічному рівні, підвищення рентабельності виробництва; диверсифікація доходів громадян, поява їх нових форм і видів з чисто ринковим змістом; підвищення рівня економічної свободи роботодавців і найманих працівників.

Чітке розмежування мети (завдань) реформи оплати праці і засобів, які можуть бути використані для їх досягнення, є надзвичайно важливим. Вибір державою того чи іншого засобу (та відповідного організаційно-економічного інструментарію) повинен вирішуватися залежно від того, який з них найкращим чином сприяє досягненню цілей і завдань реформи.

Для практичного використання засобів реалізації реформи оплати праці необхідні відповідні інструменти (важелі) державного регулювання. Найважливішу роль відіграють такі інструменти:

нормативи, що визначають мінімальні стандарти заробітної плати; вони діють як

законодавчо встановлені і обов'язкові для виконання (мінімальна погодинна заробітна плата, мінімальна місячна заробітна плата, величина прожиткового мінімуму тощо);

рівень оподаткування фонду оплати праці підприємств (фірм) та індивідуальної заробітної плати працівників;

норми регулювання фонду споживання і фонду оплати праці підприємств (фірм);

порядок індексації заробітної плати залежно від темпів інфляції;норми співвідношення між величиною і динамікою заробітної плати та обсягом і динамікою виробництва (продуктивністю праці);