Реформа оплати праці cтимулюючого типу в Україні
Принципи проведення реформи оплати праці об'єктивно різняться між собою у багатьох відношеннях, наприклад, широтою охоплення, глибиною осягнення явищ у сфері заробітної плати та інше. Не слід заперечувати й того факту , що можуть бути виділені хибні і навіть деструктивні принципи; причому наперед це може бути невідомо. Принципи проведення реформи оплати праці повинні бути погоджені з реальним станом і динамікою сфери доходів.
В умовах перехідної економіки одним із головних принципів проведення реформи оплати праці стає принцип випередження, тобто прогнозування ходу розвитку процесів у сфері оплати праці, прийняття відповідних перспективних рішень, що забезпечуватимуть максимально можливий ефект в рамках загальної лінії реалізації реформи. Реформа оплати праці не може зводитись лише до подолання недоліків і деформацій у сфері доходів і заробітної плати. Необхідно чітко простежити можливі соціально-економічні наслідки (як позитивні, так і, особливо, негативні) застосування конкретних регуляторів (інструментів) реформування оплати праці. Випереджуючи характер реформи, обумовлений передусім значною невизначеністю (неповнотою) інформації про стан і динаміку об'єкта реформування - системи оплати праці і ринку робочої сили, що створює відчутний ризиковий фон для прийняття компетентних рішень.
Важливе значення має принцип системності і послідовності в проведенні реформи оплати праці, який вимагає, щоб всі заходи щодо реформування здійснювалися в системі, в певному порядку, коли кожна ланка реформи логічно пов'язується з іншими, наступне спирається на попереднє й готує передумови для реалізації нових заходів.
Реформа оплати праці повинна здійснюватися на цілеспрямованій і послідовній основі, будь-які відступи від її ідеології неприпустимі. На перший план при цьому виходить проблема організації реформи: де висока організованість справи - там й успіхи у реформуванні. Поспішність, імітація активності й енергійності лише на шкоду справжнім реформам. Через організацію оплати праці, а також її моніторинг досягається постійний компроміс між замислом і втіленням в практику змісту реформи.
Реформування системи оплати праці пов'язано насамперед з розвитком повноцінного механізму колективного й особистого (індивідуального) привласнення результатів виробництва. Саме колектив підприємства (фірми) в умовах ринкової економіки виступає в ролі товаровиробника, а трудовий індивідуальний дохід робітника - заробітна плата - безпосередньо визначається величиною валового доходу підприємства. Підприємство є не посередником у виплаті заробітної плати, а активним і головним суб'єктом відносин привласнення і розподілу доходів. Тому активна роль підприємства (фірми) у сфері оплати праці є важливим принципом проведення реформи системи заробітної плати.
Має місце відособлення на підприємствах (фірмах) процесів привласнення (розподілу) ринкових результатів виробництва. На ринку в обміні (купівлі-продажу) між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) визначається фонд оплати праці підприємства (фірми), а потім вже він розподіляється між окремими робітниками. У цьому зв'язку очевидно, що не можна розглядати реформу оплати праці лише в рамках трансформації відносин ринку робочої сили (де ці відносини набувають форму колективного договору), не беручи до уваги результати комерційної (виробничої, ринкової) діяльності підприємства (фірми).
Знаходження конкретних шляхів розв'язання суперечностей між державною (податки), приватною (прибутки роботодавця) і особистою (заробітна плата) формами привласнення результатів виробництва - сутнісний принцип проведення реформи оплати праці. На основі приватизації власності відносини привласнення, перетворюючись із анонімних в персоніфіковані, дозволяють активно включати в дію особисті (індивідуальні) інтереси працівників як найпотужніші спонукальні сили товарного виробництва.Проте не все так просто в сфері привласнення результатів виробництва і оплати праці на підприємствах (фірмах). Ще у 1991 р. у відповідності із Законом “Про підприємства в Україні” була введена децентралізована система оплати праці, яка дала змогу вітчизняним підприємствам самостійно визначати форми, системи і розміри заробітної плати. Однак через некомплексність здійснення загальних ринкових реформ не було створено механізмів, які б оптимізували ріст заробітної плати і забезпечували її відповідність кінцевим результатам виробництва. Використовуючи своє монопольне становище на ринку і відсутність конкуренції серед товаровиробників, підприємства почали підвищувати заробітну плату без врахування продуктивності праці й обсягів виробництва. Децентралізація в оплаті праці повинна обов'язково бути погодженою з централізованим державним регулюванням заробітної плати.
Всі принципи проведення реформи оплати праці в перехідній економіці України органічно пов'язані між собою, доповнюють один одного. Принципи реформування реалізуються не ізольовано, а в єдності, підпорядковуються загальній меті посилення стимулюючого впливу сфери оплати праці на розвиток процесу виробництва і економічне зростання.