Україна на шляху творення національної економіки (1991- початок 1994 р.)

За оцінками експертів Світового банку, розрахунко¬вий індекс загальної лібералізації економіки протягом I-ІІІ кварталів 1992 р. становив 20%. З жовтня 1992 р. розпочався процес прискореної лібералізації, до середини 1993 р. індекс адміністративного регулювання знизився з 80% до 35%.

У фінансовій сфері наприкінці 1992 р. ситуація була критичною. Накопичений у попередній період інфляційний потенціал був настільки сильним, що уряд мусив на початку 1993 р. відняти в 1,8 раза фіксовані ціни. Здійснені надалі адміністративні заходи- обмеження фондів споживання на п-вах, «заморожування» грошовіх доходів у бюджетній сфері, контроль за ціноутворенням підприємств-монополістів тощо- дали певні позитивні наслідки: до кінця березня відносно стабільними були курс карбованця і ціни на споживчому ринку. Досягнуте певне відновлення керованості економікою сприяло зниженню темпів спаду вир-ва, падіння ВНП в першому кварталі 1993 р.

Уповільненість процесів приватизації, демонополізації, структурної перебудови живили стару економічну систему, яка за послаблення державного контролю і розриву господарських зв’язків стала могутнім інфляційним чинником.

Склалося майже кризове становище: стара система господарювання значно підірвана, нова- ще фактично не створена. Особливо гостро це питання постало в с/г: фермерство ще не могло стати основнимвиробником с/г продукції, а колгоспне вир-во ніяк не вписувалося в нові економічні умови. Тільки в першому кварталі 1993 р. для підтримки агропромислового комплексу було надано майже 1 трлн крб. пільгових кредитів і до 3 трлн крб. державної фінансової допомоги. Фінансової підтримки вимагали й інші галузі н/г, внаслідок чого загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. в 10 разів перевищувала аналогічні показники за такий же період 1992 р.

Значні грошові ін’єкції в умовах подорожчання енергоносіїв та невпинного спаду вир-ва спричинили новий виток інфляції. Намагаючись її стримати, КМУ і НБУ в другій половині 1993 р. встановили фіксацію валютного курсу, обов’язковий продаж державі 50% валютної виручки тощо. Ці заходи не зачіпали головних чинників інфляції- глибинних структурних деформацій в економіці.

У пошуках шляхів виходу з кризи прем’єр-міністр Л.Кучма, виступаючи в серпні у ВР з програмою антикризових дій на вересень-грудень 1993 р. та на 1994 р., запропонував такий перерозподіл влади: законодавчу- Президентові, виконавчу- урядові, розроблення Конституції- Верховній Раді. На його думку, уряд мав здійснювати такі повноваження: залучення до вертикальної структури виконавчої влади, побудованої зверху донизу, місцевих держадміністрацій; підпорядкування Національного банку урядові; право уряду самостійно призначати й знімати міністрів та керівників інших відомств, створювати й ліквідовувати структури виконавчої влади. Проте цю пропозицію не було підтримано. У вересні 1993 р. Л. Кучма пішов у відставку. З цього моменту, за рішенням Верховної Ради, всю повноту виконавчої влади було зосереджено в руках Президента України Л. Кравчука. Виконуючим обов'язки прем'єр-міністра став голова Донецької міськради Ю.Звягільський. Спочатку Президент створив Координаційний комітет з питань здійснення ринкових реформ та подолан¬ня економічної кризи, а потім було сформовано новий уряд.

У жовтні 1993 р. після кількох розглядів на засідан¬нях Кабінету Міністрів було схвалено «Концепцію плану економічного і соціального розвитку та державного бюд¬жету України на 1994 рік», яка формально проголошу¬вала курс на послідовне просування до ринку, визначала пріоритети розвитку економіки та засоби їх досягнення, економічні, правові та адміністративні регулятори еко¬номічних процесів. Однак на практиці дедалі помітні¬шим ставав перехід до адміністративних важелів управ¬ління.

Вже в грудні 1993 р. у схвалених Верховною Радою головних напрямах діяльності уряду висувалася ідея посту¬повості реформ. Спершу це виявилося у своєрідній рефор¬маційній паузі, після чого почалося згортання засобів еко¬номічної лібералізації та відновлення адміністративних методів управління. Було припинено торги на міжбанківській валютній біржі, запроваджено низький фіксований валютний курс, відновлено ліцензування експорту бага¬тьох товарів, до 80% зріс рівень прямого та непрямого регулювання цін. Влітку 1994 р. індекс адміністративно¬го регулювання економіки, за розрахунками Світового бан¬ку, більш як у 2,5 раза перевищив відповідний показник середини 1993 р.Уряд Ю. Звягільського, очевидно, дотримувався відомої формули П. Столипіна: «Спочатку заспокоєння, стабілізація, а потім реформи». Стримання інфляції та економічну стабілізацію намагалися досягти, як правило, адміністративними методами управління. Уряду вдалося суттєво загальмувати динаміку інфляції: в липні 1994 р. її рівень був найнижчим (2,1%) за три попередні роки. Уповільнено було і темп зростання цін- на споживчі товари та послуги за січень—липень 1994 р. вони зросли в 1,7 раза, тоді як у грудні 1993 р. цей показник становив 1,9 раза. Втім зниження інфляції було досягнуто переважно за рахунок відстрочення бюд¬жетних виплат і величезного зростання заборгованості бюджету. За 9 місяців 1994 р. вона становила 47 трлн крб. Ви¬конання бюджетного фінансування на освіту становило лише 64%, медицину- 69%, науку- 60%, культуру - 30%.