Україна на шляху творення національної економіки (1991- початок 1994 р.)

Україна на шляху творення національної економіки (1991- початок 1994 р.)

Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першо¬черговим завданням було визначено перехід від команд¬ної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливос¬ті вітчизняного економічного потенціалу.

Зауважимо, що теорія перехідного періоду від дирек¬тивної до ліберальної економіки тільки створюється, ба¬зуючись на досвіді країн, які дещо раніше стали на шлях трансформації власної економіки. Щодо цього фахівці ви¬діляють декілька специфічних моделей:

1. Створення в надрах старої командної системи но¬вих соціально-орієнтованих ринкових відносин (Китай, В'єтнам, Монголія та ін.). Для цієї моделі характерні ґрунтовне теоретичне опрацювання основних тенденцій перехідного періоду і практична реалізація його через соціально-економічні експерименти, під час яких відпра¬цьовувались оптимальні форми приватизації; стара бю¬рократія пристосовувалася до нових умов господарювання, вирішувалися проблеми зайнятості; велися пошуки форм залучення іноземного капіталу, стимулювання розвитку падприємництва тощо.

2. Поступовий еволюційний перехід до ринкових відносин (Угорщина, чехія, Словаччина). На відміну від попередньої моделі, цей варіант передбачає руйнацію командної економіки. Визначальною його рисою є поступове нагромадження ринкових елементів, яке дає змогу країні перейти до нових форм господарювання без зростання соціальної напруженості та масового зубожіння населення. певною мірою минаючи період форсованого, первісного нагромадження капіталу.

3. Шлях «шокової терапії» (Польща). Суть цієї моделі полягає в запровадженні в короткий термін комплексу радикальних економічних заходів- блискавичної лібералізації цін, максимального усунення держави від втручання в економічні процеси, ліквідації більшості субсидій, надання повної самостійності підприємствам та фірмам в економічних питаннях.

Перші кроки до ринкової економіки Україна зробила ще до офіційного проголошення незалежності. Це засвідчують документи, базовані на положеннях Декларації про державний суверенітет України- Закон про економічну самостійність України (серпень 1990р.) та постанова Верховної Ради «Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки» (листопад 1990 р.), які визначали зміст, мету та основні принципи економічної самостійності республіки як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової систем.

Через різні обставини Україна самостійно не обирала своєї першої моделі переходу до ринку, а була просто втягнута в ринкові перетворення за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є.Гайдара, дотримуючись концепції «шоковоїтерапії», зняв державний контроль над ціноутворенням. Кабінету Міністрів України, очолюваному В.Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей маневр. Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати наказа з Москви стали об’єктивними чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку. Водночас правлячі кола республіки для захисту національних інтересів мусили запровадити систему контрзаходів (використати період розкручування інфляційної спіралі для поетапної лібералізації цін, реформування заробітної плати, побудови нової фінансової системи, модернізації та перепрофілювання вітчизняних підприємств, врахування при застосуванні російської моделі трансформації економіки національної специфіки, що дало б змогу пом'якшити удар «шокової терапії» по суспільству). Однак цього не сталося. На заваді стали брак політичної волі в тогочасної державної еліти та відсутність технічної готовності управлінського апарату для виконання цих завдань.

Уже навесні 1992 р. газети писали, що «в Україні існують всі ознаки глибокої економічної депресії, аналогічної тій, що пережила світова економіка в 20—30-ті роки». Си¬туація, справді, була кризовою: на квітень 1992 р. обсяг продукції промисловості скоротився на 14,1%, у тому числі виробництво товарів народного споживання зменшилося на 20%, а продовольчих товарів –на 32%. За цих обставин нездатність уряду внести корективи в хід реформ, трива¬ле зволікання з рішучими діями (насамперед з розгортан¬ням процесів приватизації та демонополізації) зумовили абсолютно логічну розв'язку: масове невдоволення народу і відставку кабінету В. Фокіна восени 1992 р.

13 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила прем'єр-міністром Л. Кучму. Невдовзі було сформовано уряд, який за своїм складом мав коаліційний характер, оскільки до нього увійшли представники опозиції- І. Юхновський, В. Пинзеник, М. Жулинський.У пошуках ефективної моделі реформування уряд Л. Кучми спробував відновити галузеве централізоване управління народним господарством, ввести держзамов¬лення на республіканському та регіональному рівнях. Це було намагання стабілізувати економічне становище по¬силенням адміністративних методів управління, спираю¬чись на державний сектор, у якому було зосереджено основну частину виробничого потенціалу країни. Пара¬лельно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виник¬ли ринки валюти, нерухомості; динамічнішими стали про¬цеси роздержавлення.