Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів

До основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни - великі регіональні і індустріальні цен¬три із зонами економічного тяжіння до них периферійних тери¬торій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколиш¬ню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпе¬чується зв'язок ядра і периферії економічного району.

Зона районоформуючого впливу великого регіонального цент¬ру охоплює цілу групу адміністративних областей. На Україні та¬кими центрами є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Найбільшу зону районоформуючого впливу має м. Київ, який, крім потужного регіонального центру, є ще і столицею держави.

Районоутворююче значення мають також основні форми те¬риторіальної організації виробництва - промислові центри, про¬мислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в народногоспо¬дарський комплекс економічного району. Важливу роль у фор¬муванні економічних районів відіграє транспорт. Наявність роз¬винутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формуван¬ня зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного ядра. Значний вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах перехідної економіки, ко¬ли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються ко¬оперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле із своїми ор¬ганами управління господарством. У їх межах функціонують те¬риторіальні виробничі комплекси, їхні основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого еко¬номічного району.

Адміністративні центри низових районів і областей, як прави¬ло, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів економічного районування. До основних з них належать такі:

загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарсь¬кої спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

розміри територій великих економічних районів повинні від¬повідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одномасштабності, а величини економічних потенціалів ра¬йонів повинні бути близькими між собою (Економічний потенціал району може визначатися чисельністю населення, розмірами ва¬лового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками на душу населення, на тисячу чоловік та ін.)

економічний район повинен являти собою виробничо-еконо¬мічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внут¬рішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарс¬тва у масштабі країни;

на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комп¬лекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплек¬си з такою галузевою структурою:

• профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисло¬вості і сільського господарства;

• галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних мате¬ріалів тощо);