АНАЛІЗ СТАНУ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ у 1991-1997 роках

Подібні приклади можна навести і по багатьох інших товарах хімічної і нафтохімічної промисловості, які свідчать про те, що ця товарна група зазнала бодай чи не найбільших втрат в структурі українського експорту в Російську Федерацію. Деяке нарощування обсягів експорту цих товарів в РФ в 1995 р. було обумовлене державною підтримкою сільського господарства Російської Федерації, яка полягала у виділенні йому кредитів під закупівлю мінеральних добрив, що суттєво підвищило як попит російського ринку на цей вид продукції, так і обсяг українського експорту мінеральних добрив. При цьому слід враховувати деяке спотворення реального обсягу поставок ціновим фактором в умовах інфляції 1995 р., коли при падінні експорту в натуральному обчисленні (тисячах тонн) вартісний його обсяг (в млн доларів США) зростав. У 1996-1997 рр. в умовах відносного приборкання інфляційних процесів в Україні й відповідного уповільнення темпів зростання оптових цін на продукцію промисловості обсяги експорту вітчизняної хімічної та нафтохімічної продукції поступово зменшуються.

Слід зазначити, що ускладнення проблеми експорту української продукції хімічної та нафтохімічної промисловості в Російську Федерацію пов’язане також й зі схожістю внутрішньої структури цієї галузі в обох країнах, яка характеризується переважанням крупнотоннажної основної хімії, в той час як російський ринок потребує здебільшого продукцію малотоннажної хімії. Тому реальні можливості посилення позицій українських експортерів на російському ринку хімічних товарів можуть бути забезпечені лише за умов докорінної перебудови цієї галузі на менш енергоємні та менш залежні від імпорту сировини виробництва. Нарощування експорту продукції хімічного комплексу на російському ринку, як і інших комплексів, може відбутись у перспективі при суттєвому підвищенні експортоздатності вітчизняних товарів, для чого необхідні інвестиції, реструктуризація діючих промислових підприємств, нові підходи до управління і налагодження виробництва в регіонах, підготовка менеджерів, сучасний менеджмент тощо.

Харчова промисловість. За період з 1990 р. по 1997 р. обсяги виробництва в харчовій промисловості України скоротились на 63,5% (додаток 7). Виробництво таких найважливіших видів продукції галузі, як цукор, макаронні і хлібобулочні вироби зменшилось в 1990-1997 рр. відповідно на 70,1%, 65,6% і 59,6%, тваринного масла – на 75,5%, олії – на 61,5% (додаток 12).

Одночасно з ендогенними факторами (скорочення виробництва сільськогосподарської сировини, монопольні ціни на готову продукцію, низька купівельна спроможність населення) на спад виробництва в харчовій промисловості України впливали також екзогенні чинники (витіснення з російського ринку вітчизняних товаровиробників продовольчих товарів, протекціоністські заходи російського уряду щодо захисту власних товаровиробників, зростання імпорту харчових продуктів з третіх країн).

В недалекому минулому українські підприємства харчової промисловості поставляли в Росію, особливо в Москву, Санкт-Петербург, у централізовані фонди значну кількість м’ясних виробів, борошна, круп, цукру, олії. Росія споживала також велику кількість плодів, овочів та фруктів з України. Тепер великі обсяги цієї продукції завозяться в Росію із Західної Європи, Північної Америки, з інших регіонів світу. У великих обсягах українські продовольчі товари поставляються в Росію за бартером, що насамперед пов’язано з недосконалістю товарно-грошових відносин як в Україні, так і в Росії. Негативний вплив бартеризації зовнішньоторговельних відносин на соціально-економічний стан України проявляється передусім у втраті державою можливих валютних надходжень, зловживаннях партнерів при виконанні бартерних угод, нееквівалентності товарообміну.Лише у 1997 р. із загального обсягу експорту до Росії мороженої яловичини (223,6 млн дол. США) поставлено по бартеру майже 5% (10,4 млн дол.), молока та вершків згущених з 19,4 млн дол. – 25,4% (4,9 млн дол.). За цей же період по бартеру було поставлено в Росію 10,9% баранини, 20,3% тваринного масла, 15,1% яблук, 26% макаронних виробів, 12,1% кондитерських виробів тощо. У 1995 та 1996 роках відповідні показники були значно вищими.

Бартеризація зовнішньоторговельних відносин між країнами, яка не має нічого спільного з ознаками ринкової економіки, повинна поступитись нормальним товарно-грошовим відносинам постачальників і споживачів продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості на взаємовигідних економічних засадах. Проте слід враховувати, що інтеграція України в світовий ринок продовольства найближчим часом є проблематичною через високу собівартість та високі ціни реалізації продовольчої продукції й недостатньо високу її якість. Тому бартерні угоди при високій залежності України від російських енергоносіїв, навіть за повної їх невідповідності вимогам ринку, є поки що необхідним заходом.

Таким чином, оскільки збільшення обсягів валютних надходжень до державного бюджету від реалізації продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості могло б сприяти подальшому економічному розвитку України, необхідна дійова експортна стратегія, що відповідала б вимогам міжнародних інтеграційних процесів.

Політика держави має виходити з наявності конкурентної боротьби на ринку продовольства, жорсткого тиску з боку розвинутих країн, внаслідок чого внутрішні ринки України і потенційних імпортерів української продукції, в першу чергу Росії, стали насичені продовольчими продуктами, алкогольними і безалкогольними напоями, тютюновими виробами та іншими товарами не тільки з Європи, але й із США, Туреччини, Ірану та інших країн далекого зарубіжжя.