Тенденції подолання безробіття і шляхи соціалізації економічної системи України
Українське суспільство швидко наближається до справжньої демократії. Все більшого значення набувають інтереси людини - громадянина. Політики починають звертатися до народу не лише напередодні виборів. Адже громадська думка все більше впливає на перебіг подій в нашій країні. Програма уряду В. Ющенка "Реформи заради добробуту" нікого не ввела в оману. Адже кожний відчув на своєму бюджеті та житті, що на тлі зростання економіки реальні доходи населення зменшились.
Треба віддати належне новому урядові: він одразу оцінив ситуацію і перейшов від слів до справ. Уряд підтримав також Президент виданням Указу "Про стратегію подолання бідності". Це обумовлює певну зміну акцентів в економічній політиці України.
Для того, аби гасло перетворилося на програму дій, слід визначитись із пріоритетами витрачання коштів Державного бюджету. Українська держава не може собі дозволити утримання 400-тисячного війська. Тим більше, що в цьому немає жодного сенсу. Наша країна, на щастя, не бере участі у війнах. Військова доктрина повинна відповідати можливостям і потребам української держави. Військо слід скоротити і перевести на контрактну основу не до 2015 року, як це пропонує діюча Доктрина, а у найкоротший термін (наприклад, ще у 1998 році розроблено бізнес-план переведення війська на контрактну основу за 2 роки). Тоді заощаджені кошти можна витратити на проведення державою соціально спрямованої політики, для реалізації якої пропонується застосування тих засобів і заходів, які, на наш погляд, допоможуть досягти визначеної мети - подолання бідності.
Передусім, програми уряду повинні бути комплексними і системними. Тому що будь-яка дія, що не пов'язана з усією програмою, гальмує перетворення. Нижче буде запропоновано один із варіантів побудови такої системи.
У 2001 році Україна отримала рекордний урожай. Так само й інші країни. В результаті ті, хто вирощував пшеницю, можуть постраждати через зниження цін як на внутрішніх, так і на світових ринках: їхній доробок може виявитися навіть меншим, ніж у неврожайні роки. Але так не повинно бути: результат має відповідати витраченим зусиллям. Виходячи з цього, міністр АПК пообіцяв, що уряд втримає ціни на рівні минулого року. Проте факти поки що свідчать, що уряд не в змозі додержати дане слово. Досі до Державного резерву придбано лише 300 тис. тонн пшениці, а за кордон вже вивезено 500 тис. тонн. Селяни втрачають довіру до уряду. Від такого перебігу подій не виграє ніхто. Як же треба діяти далі?
Загальновідомо, що хліб - найголовніший продукт споживання в Україні. Причому він є основним для найменш забезпечених верств населення: пенсіонерів, безробітних, багатодітних родин, жебраків тощо. Борючися з бідністю, в першу чергу слід надати допомогу саме цим верствам населення. Пропонується запровадити видачу безкоштовних талонів на хліб усім згаданим людям. Наприклад, по 0.5 кг хліба на день. А хліб пекти з пшениці, яку держава закупить у українських виробників за домовленою ціною. Водночас, маємо вирішити проблему забезпечення сівби наступного врожаю, надаючи пальне, добрива, насіння не на кредитній основі, а за гроші, одержані від продажу пшениці державі. Запаси Державного резерву також треба збільшити, скуповуючи у селян пшеницю лише третього класу (з клейковиною 29 %) за домовленою ціною.
Виникає природне запитання: де ж на все це взяти гроші? Для цього треба реалізувати низку заходів. Зокрема, започаткувати державну позику для сільськогосподарських виробників, облігації якої можна обмінювати на вищезазначені товари і розраховуватися ними в дещо більшій вартості. Ввести державне страхування (ошукані недержавними страховими компаніями громадяни навряд чи їм повірять, а державі - повірять) майна: дач (дачних ділянок), автомобілів, квартир, спадщини, банківських рахунків тощо. Запропонованим шляхом вдасться одночасно вирішити низку проблем: реально підвищити добробут найменш забезпечених прошарків населення, збільшити їхню купівельну спроможність (замість хліба вони матимуть змогу купувати щось інше), додержати даного слова і тим підтримати довіру до уряду, зменшити тиск на Державний бюджет 2002 року через відсутність потреби надання пільгових кредитів селу, заздалегідь забезпечити сільгоспвиробників усім потрібним для сівби; збільшити їхній добробут за рахунок закупівлі у них врожаю за домовленою ціною і тим збільшити їхню купівельну спроможність; підвищити економічну незалежність держави і людини через збільшення запасів хліба; уникнути сезонного підвищення цін на пальне та мастила, закласти основу комплексного забезпечення економічної безпеки. Для реалізації накресленого потрібні послідовні та цілеспрямовані дії управлінських структур.Невірне розуміння (або небажання вірно розуміти) поняття адресної допомоги не дозволяє проводити ефективну політику в царині соціального життя суспільства. Усвідомивши, що потреби особи набирають все більшої ваги, треба змінити і розуміння адресності - надавати допомогу не певним верствам населення, а конкретній особі. І саме тій, яка її потребує. Для цього суспільство слід розподілити за трьома матрицями: за віковою, статевою ознаками та за належністю до соціальної групи.
За віком пропонуємо встановити наступні групи: до 15 років, від 16 до 30 років, від 31 до 50 років, від 51 до 60 років, від 60 і більше років. За статевою ознакою, зрозуміло, групи чоловічої та жіночої статі.