Телекомунікаційна галузь України: проблеми і перспективи конкурентоздатності
Одна зі стратегічних для будь-якої країни галузей – галузь телекомунікацій – відіграє величезну роль у збалансованому розвитку глобальної та регіональної економіки. Вона є з’єднувальною ланкою як промислової сфери, сфери послуг і споживачів, так і різних географічно розрізнених частин країни та економічних центрів. Стимулюючи людське спілкування за допомогою зв’язку, сучасні засоби телекомунікацій стають необхідною умовою для соціальної згуртованості та культурного розвитку всіх країн.
Вже зараз неймовірно збільшені потоки інформації – телефонні розмови, факсимільна інформація, електонна пошта, масиви даних та телебачення – показують, якою мірою світ стає ще більш залежним від засобів телекомунікацій, які змінюють бізнес, стиль життя, суспільство вцілому. Так, діти в Сінгапурі застосовуть пейджинг або стільниковий телефон для підтримання зв’язків з батьками, а аборигени Австралії продають свій живопис, використовуючи можливості відеоконференції, бразильські банки пропонують свої послуги в мережі Інтернет, а французькі домогосподарки радяться з телефонними компаніями у справі вибору слюсаря. Як бачимо, комунікаційні послуги стирають кордони між культурами, мовами та часом.
У багатьох країнах світу сектор послуг у наш час вже дає близько половини їх валового національного продукту, і ця тенденція не обмежується лише економічно розвинутими державами. В таких різних країнах, як наприклад Сінгапур, Гонконг або Угорщина, сектор послуг забезпечує до 60% економічної активності країни. Навіть у найменш розвинутих країнах частка сектору послуг (43%) перевищує частку сільськогосподарського сектору (37%) або промислового (20%). При цьому вже на початку 90-х років світова частка сфери послуг в економіці становила в середньому близько 60%, а вже протягом наступних років від 70 до 80% економіки розвинутих країн знаходяться під значним впливом інформаційних технологій.
Отже, наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. світ перебуває в стані інформаційної революції, вплив якої можна порівняти з впливом індустріальної революції минулого століття. Є всі підстави вважати, що обробка інформації – одна з найвагоміших складових економічної активності. Тому можна стверджувати, що розвиток телекомунікацій як важлива складова інформатизації суспільства та забезпечення населення високоякісними послугами зв’язку є одним з найважливіших напрямів національного та економічного розвтку будь-якої держави, і, зокрема, України.
У даній роботі спробуємо дослідити реальний стан галузі телекомунікацій в Україні, позитивні та негативні фактори, що визначають розвиток українських телекомунікацій, проблеми такого розвитку, а також пропозиції та заходи, спрямовані на подолання проблем, для того, щоб оцінити конкурентоспроможність України у цій галузі.
2. Постановка проблеми
Загальновідомим є той факт, що телекомунікації України значно відстають від телекомунікацій розвинутих країн як за обсягами, так і за рівнем технологій. Ринок телекомунікацій України – достатньо відкритий та лібералізований за останні 8 років. Наведемо деякі цифри. Телефонна щільність у розвинутих країнах складає біля 60 телефонних номерів на 100 чоловік, тоді як в Україні – 20, а, наприклад, у Польщі, яка так само, як і Україна, вважається країною, що розвивається, – 24,6. Інтернетом у розвинутих країнах користуються 15-20% населення, в Україні – 1%, а у Польщі – близько 5%. Щодо мобільного зв’язку, то у розвинутих країнах – близько 30 телефонів на 100 чоловік, в Україні - 0,3, а у Польщі близько 7. По міжнародних та міжміських розмовах спостерігається відставання України від Польщі десь у 5 разів. Послуги зв’язку в рік на одну особу у розвинутих країнах складають 254 дол., в Україні – 20,6, а у Польщі – 65,7. Загалом розвинуті країни вкладають у розвиток зв’язку до 20% від її доходу, країни, що розвиваються – близько 31%, слаборозвинені – 68,5%, тоді як в Україні - 18,1%, а у Польщі – 42,2%. Звідси й відповідні результати.
Взагалі, галузь телекомунікацій в Україні поділяється на два крупних сегменти: електрозв’язок та поштовий зв’язок. Електрозв’язок має два основні напрями: наземний (фіксований чи дротовий) та радіозв’язок. До першої групи, як правило, включають телефонний, телефонний міський, телефонний сільський, телефонний міжміський, телефонний міжнародний зв’язок. Сюди ж можна віднести Інтернет (хоча зараз Інтернет переміщується й у радіозв’язок). До другої групи належать супутниковий, стільниковий, пейджинговий, транкінговий зв’язок.
3. Аналіз проблемиОдним з найдинамічніших за останні роки сегментів українського телекомунікаційного ринку є мобільний зв’язок. Причому як з точки зору зовнішніх впливів на галузь, так і з точки зору взаємовідношень між суб’єктами ринку. Але довготривала економічна криза та нестабільність вітчизняного законодавства суттєво пригальмувала розвиток українського ринку мобільного зв’язку. Однак, як і інших галузей економіки. Більш того, мобільний зв’язок, як один з найприбутковіших напрямів діяльності, потрапив під пильну увагу контролюючих, інспектуючих та інших подібних “експроприюючих” органів. За останні роки спостерігалися спроби накласти як на суб’єктів ринку, так і на його споживачів різного роду додаткові збори, податки, акцизи і т.д. Це аж ніяк не сприяє розвитку галузі. Але все ж таки на сьогоднішній день можна сказати, що український ринок мобільного зв’язку поступово набуває цивілізованих рис, незважаючи на активну боротьбу (а, можливо, і завдяки їй) п’яти мобільних операторів зв’язку (UMC, KyivStar GSM, DCC, Wellcom, Golden Telecom GSM) за невелику частину платоспроможної клієнтури.