Суднобудівна галузь України. Її конкурентоспроможність

Регулювання ситуації на ринку морських та річкових перевезень відповідає інтересам національної економічної безпеки. В будь-якій морській державі суднобудівельна галузь є предметом опіки та підтримки уряду держави, оскільки ця промисловість забезпечує значний експортний потенціал, активну роботу великої кількості інших сфер економіки, в особливості чорної та кольорової металургії, машинобудівництва, електротехнічної і кабельної промисловості, електроніки тощо, не кажучи вже про її роль у забезпеченні функціонування морського та річкового транспорту, рибнопромислового, пограничного та військово-морського флотів та кількість створених робочих місць. Саме тому питання відродження вітчизняного суднобудування, як компонента морського комплексу, має бути питанням державним.

Окрім того, навіть за умови успішної діяльності на світовому ринку, розв’язати головну проблему українського суднобудівництва – забезпечення суднобудівельних заводів замовленнями виключно за рахунок зовнішніх поставок – є неможливим. Робота ж на вітчизняного споживача зберігає свою значимість і пріоритетність. У зв’язку з цим виключно великого значення у нинішній ситуації набуває підтримка з боку керівництва держави національних перевізників та забезпечення їх транспортними засобами, збудованими на вітчизняних підприємствах.

Практика світового суднобудування демонструє, що найкращими клієнтами для суднобудівельних заводів є вітчизняні замовники. Потреби українських судновласників у нових судах достатньо великі (але не попит, оскільки попит є не лише потребою, але ще й має характеризуватися спроможність купити запропоновану продукцію; а це серед національних судновласників на сьогодні не є поширеним явищем). Навіть якби лише частина цих потреб була замовлена, і було б забезпечено фінансування, то багато українських заводів змогли б працювати у нормальному режимі.

Для розв’язання проблеми фінансування українським судновласникам необхідно забезпечити умови, які змогли б зацікавити їх розміщати замовлення на будівництво нових судів на вітчизняних заводах. З цією метою необхідно створити у судновласників зацікавленість у заміні неефективних та застарілих судів, забезпечити можливість одержання позичкових коштів під заставу наявних судів, захистити суда, збудовані на вітчизняних заводах і ті, що ходять під національним прапором,створивши для них пільгові умови [6].

Аналіз практики світового суднобудівництва свідчить про широке застосування абсолютною більшістю судоходних країн протекціоністських заходів відносно свого суднобудівництва та флоту. Прикладом такого підходу є законодавство США, країн ЄС, які забезпечують державну підтримку розвитку суднобудування і право національного перевізника на транспортування 50% експортних вантажів [9].

Така практика могла б стати корисною і для України. В наш час щоденний обсяг перевезень морським транспортом складає десятки тисяч тон. Активне втручання держави у розвиток морського комплексу дозволить не лише створити національний торговельний флот, але й забезпечити тисячі робочих місць.Успіх на міжнародному ринку залежить і від маркетингових здатностей підприємства, включаючи використання елементарних маркетингових інструментів, розповсюджених у всьому світі (наприклад, веб-сайти). Більшість же українських верфей поки не мають достатнього досвіду у конкурентній боротьбі. Для затвердження на світовому ринку українським суднобудівельникам необхідно підвищити ефективність роботи маркетингових служб, знайти шляхи зниження собівартості своєї продукції, розробити заходи з реорганізації та модернізації виробництва і створення таких законодавчих умов, які сприятимуть залученню іноземних замовників та інвестицій. На більшу увагу заслуговує вся система маркетингових досліджень: від аналізу факторів зовнішнього макросередовища та аналізу суднобудівельного ринку з боку як попиту (аналіз судновласників), так і пропозиції (аналіз виробників-конкурентів) до дослідження власних можливостей, сильних та слабких сторін.[2]

Cьогодні не можна також забувати про фінансування поновлення технологічної структури суднобудівництва. Одна з наявних раніше в колишньому СРСР переваг – низька вартість робочої сили – вже практично зникла, будучи перекритою зростанням продуктивності дорожчої праці в інших країнах з розвиненим суднобудівництвом. Це означає, що за високої продуктивності праці ціна на одиницю продукції нижча. Суднобудівельні технології теж розвиваються, і суднобудівельні заводи повинні іти в ногу з прогресом, інакше їхня криза, обумовлена сьогодні відсутністю замовлень, завтра також триватиме. Але вже не через фінансові проблеми, а через відсутність нових технологій та сучасного обладнання. Аби подолати це, необхідно забезпечити технічну підтримку верфей, в першу чергу, за рахунок залучення іноземних та власних інвестицій.

Важливим є “суднобудівельний” аспект у зовнішньоекономічній політиці держави, який має бути відображений у всіх урядових документах, що передбачає виконання комплексу робіт з будівництва об’єктів Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору та визначення маршрутів поставок з урахуванням інтересів України, а також у заходах, які передбачають розроблення та затвердження нової редакції Національної державної енергетичної програми до 2030 року і розроблення Концепції розвитку транспортної системи України [4].