Продуктивні сили і їх структура
Механічні засоби праці сос¬тавляють костну и м’язну систему виробництва. Засоби праці, в яких поміщуються самі предметы праці, составляють «сосудисту систему виробництва» (трубы, цистерни, сосуди, йомкости и инше). В деяких отраслях господарства, на приклад у хімічній і нефтехімічній промисловості, энергетиці, метал¬ургії, вони грають первостепову роль. Здесь грань між костно-м’язовою і сосудистою системами виробництва практично зникає. Управляючий пристрій образує «нервную систему» виробничого організму.
В більш широкому розумінні до засобів праці належать усі ті речі, які, хоч безпосередньо й не входять в процесс праці являються для нього цілково обов’язковими, бо без них праця не могла б здійснюватися. Це — всезагальні умови виробництва: виробничи будівлі, дороги, інші засоби повідомлення й канали зв’язку; загальним засобом праці є сама земля, а в сільському господастві вона безпосередньо входить у процес виробництва як головний засіб і предмет праці.
Предмет і засоби праці в совокупністі виступають як засоби виробництва. На відміну від робочій сіли вони образують річовий фактор виробництва. Самі по собі без людської праці во¬ни нічого воробити не можуть. Тільки робоча сила — активний, творчий элемент виробництва. Приводючи в рух засоби й предмети праці, вона перетворює їх дійсні засоби виробництва. Лічний фактор завжди був й залишиться основним, єдиним творчим элементом виробництва.
2.3. Сутність і методи організації виробництва.
Із зростанням масштабів суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу пращ в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній) посилюється значення системи управ¬лін¬ня економікою. Така система — це свідомо організований, цілеспрямований й ак¬тивний вплив різ¬них суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу ви¬роб¬ницт¬ва, окремих його ланок. Ядром системи управління в економіці є ціле¬спрямований вплив на по¬треби, інтереси та цілі окремих інди¬відів, колективів людей, цілих верств і прошарків для до¬ся㬬нення поставленої мети. Основні об'єкти — це суспільне ви¬робництво в цілому (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, ті чи інші елементи (або підсистеми) економічної систе¬ми (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (часткова форма) та окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).
Управління як цілеспрямований і активний процес вклю¬чає такі відносно самостійні, логічно послідовні елементи:
1)збирання, систематизація і передача інформації;
2)вироб¬лення (обґрунтування) і прийняття рішення;
3)перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення його виконання;
4) аналіз ефективності при¬йнятого рішення та можливе наступне його коригування.
Ре¬зультатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробниц¬тва, розв'язання су¬пе¬реч¬нос¬тей суспільного способу виробниц¬тва в цілому або окремих його підсистем, узгодження еконо¬мічних інтересів, зростання ефективності суспільного вироб¬ництва (або його окремих ланок) тощо.Управлінське рішення, управління у цілому на практиці ре¬алізується через певний комплекс функцій. Функція управлін¬ня — це певний вид діяльності, в процесі якої здійснюється ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язується пос¬тавлене завдання, досягається мета. Основні функції управлін¬ня з погляду технологічного способу виробництва — планування, організація, координація, контроль. Ще однією функпіієй управління з погляду відносин власності є реалізація влас-никами засобів виробництва та інших елементів системи про-дуктивних сил (науки, інформації тощо) своїх прав на різні об'єкти власності, своїх цілей управління. 3 п'яти основних функцій управління найскладнішими є організація і координація. Ці функції означають формування структури об'єкта управління, процес упорядкування всіх елементів в систему управління і форму їх зв'язку, а також надання активним елементам необхідних прав і ресурсів. До активних елементів належать господарські керівники, трудові колективи окремі працівники, а також організації, підпорядковані да-ній системі управління. Координація — це встановлення і підтримання зв'язків між елементами системи. Організація і координація поєднують окремі елементи системи управління єдине ціле. Таким чином утворюється організаційна структура .управління.
У процесі управління всіма об'єктами (тобто на рівні суспільного виробництва, окремих сфер або галузей народного господарства, а також на рівні окремих підприємств і організаіцій) необхідно чітко сформулювати головну мету управління.. Визначення такої мети — початковий принцип функціону¬вання і розвитку системи управління. Конкретизацією цього принципу є оптимальне визначення засобів досягнення мети. Важливий принцип управління — гаранту¬вання різними суб'єктами управління виконання взятих на себе зобов'язань або принцип відповідальності. За невиконання таких зобов'язань до тих чи інших суб'єктів управління застосовуються різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам, які зазнали втрат від цього невиконання. Тому завжди слід чітко визначати, хто перед ким і за невиконання чого відповідає, тобто персоніфікувати суб'єкти управління. Такої персоніфікації не було в умовах адміністративно-командної системи управління. Зокрема, вищі органи не несли жодної відповідальності перед підприємствами за неправильні або не цілком обґрунтовані рішення. Це значно знижувало ефективність управління в колишньому СРСР. У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони й закономірності: