Продуктивні сили і їх структура

На думку Я.Певзнера та С.Брагінського (яка відображає теорію загальної рівноваги, роз¬роб¬ле¬ну в основному А.Маршаллом та Л.Вальраеом), за умов рівноваги попиту та пропо¬зиції вар¬тість послуг усіх факторів (у т.ч. робочої сили) від¬повідає їх граничній продуктивності, тобто внес¬ку у вироб¬ництво продукту (варторсті). Саме ця вартість і виплачується робітникові — про¬да⬬цю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець по¬тре¬би робітника для підтримання його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто плід¬¬ністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оці¬нити вартість товару з погляду не лише суспільних витрат виробництва, а й корисності, його ко¬ри¬сного ефекту.

На жаль, цей конструктивний підхід вони не цілком засто¬совують, розглядаючи вартість рбо¬чої сили (або послуг ро¬бочої сили, послуг праці, на їхню думку). Так, ці вчені підхо¬дять до роз¬в'я¬зання цього питання лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи при цьому суспільне необхідними вит¬ратами виробництва на відтворення робочої сили. Вони зде¬більшого розв'язують проблему з точки зору капіталіста, ігно¬руючи при цьому інтереси найманого робітника, якому пот¬рібні засоби для відтворення власних життє- і працездатності та життєздатності членів його сім'ї.

Намагаючись обгрунтувати більшу доцільність застосуван-ня категорії «вартість послуг праці», Я.Певзнер та С.Брагінсь-Кий посилаються на те, що на підтримання відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати майже третину національного доходу. На наш погляд, цей факт саме й свід¬чить про пріоритетність вживання категорії «вартість робочої сили». Він показує, що вартість цього товару (навіть якщо стати на точку зору авторів концепції «факторів виробницт¬ва») не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність, що вирішальну роль тут відіграє підхід з боку вартості суспільне необхідних витрат для відтворення робочої сили нормальної якості (нормальної щодо рівня роз¬витку продуктивних сил, суспільного характеру виробницт¬ві»). Щоб постійно відтворювати таку робочу силу, суспільст¬во, яке неспроможне зробити це в межах корпоративної влас¬ності, в особі держави витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару робоча сила з огляду на її корисний ефект.

2.2. Засоби виробництва.

Засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в про¬цесі виробництва матеріальних благ.

2.2.1. Предмет праці.

Предмет праці — це то, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу май¬бутнього продукту.

В переважній більшості предмети праці в сучасних умовах самі являються продуктом попе¬редньої праці: ме¬тал на машинобудівельному заводі, цемент в будівництві, хло¬пок на прядільній фабриці та інше. У кінцевому рахунку усі вони чер¬паються з комор природи.

Природа, земля — спільні предмети людської праці. Ті з них, які людина знаходить в самій природі (девствений ліс на корню, камений вуголь в недрах землі, риба в воді і інше), правомірно називати первісними. Піддаваючись перероботці, з часом все більш глибокій, вони перетворюються в сири матеріали або полуфабрикати. З розвітком науково-технічної револю¬ціі з’являється можливість створювати якісно нові предметы праці з заздалегіть заданими властивостями, саме такі, які відсутні в самій природі. Але й при цьому первинною основою залишається земля, природа. Зараз, як і в мунулому, повністю зберігають силу слова вы¬датного англійського экономіста Уільяма Петті: праця — ботько богатство, земля — його мати.

2.2.2. Засоби праці.Засобами праці називається річь або комплекс річей, які людина приміщує поміж собою й предметом праці й які служать як провідник впливу людини на цій предмет. Засоби праці виступають як продовження його природних органів, які використовуть в процесі праці. Рівень разви¬тку засобів праці во многом являється показником тіх відношень між людьми, при яких здійснюється виробництво.

До засобів праці відносять попереду всього знаряддя праці (різного роду механізми і машини, пристасування і инструмен¬ти, двигуни, передаточні апарати и інше). В умовах маши¬ного виробництва механичні засоби праці розвилися в систе¬му машин с тремя компонентами: робочей машиною, двигуном и передаточним пристроєм. Науково-технична революція при¬бавила до них новий компонент — управляючий пристрой, який виконає піддающієся формалізациї функциї розумової праці. Використовуя цій компонент, робітник поступово виходить з непосереднього процеса виробництва і становиться поряд з ним. Кореним образом змінюється й технологія.