Особливості розміщення міського та сільського населення
На терені країни в системі сільського населення і розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській,Вінницькій,Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській областях. Інакше кажучи,це зони,де смертність перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Справді, починаючи з 1979 р., у сільській місцевості України кількість померлих перевищує кількість народжених. За 1979-1995 рр. чисельність сільського населення зменшилася на 2, 8 млн чол.,або на 14,5%.Все це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.
Барометром депопуляції, регресу на селі стала вся система сільського розселення. Приблизно половина малих сіл країни знелюднена.Деякі "теоретики" вважали це прогресивним явищем, оскільки так нібито ліквідували так звані неперспективні села, а все сільське населення концентрувалося у великих "опорних" поселеннях,прообразах універсальних, передових, "комуністичних" сіл. До чого ж це призвело? Передусім до абсолютної відсталості села, нестачі сучасного житла, комунальних послуг, мережі шкіл, медичних і культурних закладів.
Внаслідок цього виникла незворотня міграція у міста. В 1979-1995 рр. щорічно мігрувало з села до міста майже 180 тис. чол. Відповідно за цей самий період зменшилася кількість сільських поселень -на 900 сіл,або на 3% загальної кількості їх. Водночас знизилася середня людність сільських поселень — з 645 осіб у 1977 р. до 580—у 1995 р.
Проте люди повертаються в села і не завдяки кращим умовам життя, а тому що жити в містах стало дуже тяжко. Затримка заробітної плати та проживання по дві-три сім'ї в одній квартирі змушують старше покоління повертатися до батьківських осель.
Отже, якщо в попередні десятиріччя переважав міграційний потік із сіл до міст, то нині спостерігається зворотний процес — наростання тенденції переселення з міст у села. Міграційні процеси слід вважати найзагальнішим виразником реакції населення на умови проживання.Величина і спрямованість міграційних процесів визначають територіальними відмінностями в умовах життя.
В області налічується 946 сіл, різних за людністю, в тому числі з населенням до 300 чол., що становить 20, 3 %. Це дрібні села й присілки, здебільшого сконцентровані на півночі області. Вони найбільш зазнали впливу депопуляції та деградації. Село у період колективізації та інших експериментальних процесів колонізаційної політики занепало,а занчна постійна і маятникова міграції спричинили порушення статево-вікової рівноваги, збайдужіння селянина до рідної землі. Сільське населення до того ж старіє. Село не забезпечене фахівцями вищої кваліфікації,навіть кваліфікованими робітниками (механізаторами, будівельниками).Не завжди задовольняє сільського жителя соціально-економічна та культурно-духовна інфраструктура. Якщо, наприклад, школами село забезпечене в цілому задовільно, то самі вони часто не відповідають своєму призначенню. Справді, в сільській місцевості області типових шкіл усього 45 % і в них навчається 60 °/о дітей. Решта дітей навчається в пристосованих приміщеннях, а часто взагалі у старих та аварійних.Нині в 71 селі області немає шкіл хоч у багатьох з них близько ста і більше дітей шкільного віку. Таке саме становище з дошкільними закладами у сільській місцевості. Рівень забезпечення ними становить 65 °/о, крім того в області є 120 сіл, в яких мешкають не менш як 25 дітей дошкільного віку,але в них немає дошкільних закладів. За таких умов значна частина жінок змушена залишати дітей на родичів похилого віку чи батьків, а іноді взагалі без догляду.
Розвиток агломераційних форм розселення призводить до формування найактивніших зон взаємодії територіальних спільнот людей із навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення всіх компонентів природного середовища, насамперед внаслідок виробничої та комунально-побутової діяльності населення,що зрештою впливає на здоров'я жителів цих регіонів. Це потребує запровадження досконаліших форм територіальної організації розселення людей, визначення оптимальних типів поселень і запровадження регіональних механізмів компенсації негативного впливу на природу,а також шкідливих для населення природних умов проживання.Для цього слід насамперед визначити зони негативного впливу агломерацій на природне середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації за завдану шкоду тощо.
Опріч того, весь повоєнний час переважав відтік сільської молоді у міста та за межі України; щорічно він у середньому становив 225 тис.осіб.З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово,вже з 1992 року переходить у позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді у міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській місцевості,адже село залишали переважно молоді та працездатні люди. Цей процес супроводжувався збільшенням частки осіб пенсійного віку,зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. І хоча в 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, це не вплинуло на деформації процесів у сільській місцевості , тому що в селі спостерігався приплив людей пенсійного віку.