Природно-ресурсний потенціал України
Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у фор¬муванні ефективних правових, економічних та організаційних пере¬думов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водо¬користування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспек¬тиві необхідно посилити соціальну спрямованість водокористу¬вання, забезпечивши права людини на сприятливе водне середо¬вище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.
Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко¬лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу¬ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на¬родного господарства.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.
Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та ін¬ших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скоро¬чення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі дере¬вини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p., тобто майже на 30%.
Вікова структура лісів України характеризується такими співвід¬ношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючі та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промис¬лових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, за¬гальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.
Основними, найбільш актуальними проблемами щодо форму¬вання і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, об¬сягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне висна¬ження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісо¬господарського виробництва; скорочення обсягів лісокористу¬вання та низький рівень задоволення потреб у деревині за раху¬нок місцевих ресурсів.
Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охо¬рони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні мож- ливості лісового господарства України.
Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат¬ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо¬дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд¬шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич¬но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів¬денних областях України — на території Одеської, Миколаївсь¬кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо¬середжені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас¬тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран¬ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна струк¬тура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунк¬тами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреацій¬ними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інф¬раструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'яза¬них регіонів).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно¬го значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 са¬наторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостері¬гається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга¬нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рек¬реаційних ресурсів.