Природно-ресурсний потенціал України
За цільовим призначенням земель та функціональним викорис¬танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промис¬ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек¬тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства — 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн. га, або 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. — 2,1 млн. га, або 3,5%; заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. — 0,2 млн. га, або 0,3%; установи природоохорон¬ного та рекреаційного призначення — 0,3 млн. га, або 0,5%; водо¬господарські підприємства — 0,5 млн. га, або 0,8%; житлово-експлуатаційні організації — 0,1 млн. га, або 0,2%; землі держав¬ної власності — 3,3 млн. га, або 5,5%.
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї¬ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най¬вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів¬ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив¬ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери¬торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.
На сучасному етапі економічного розвитку основними проб¬лемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефек¬тивності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктив¬ної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.
Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земе¬льними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необ¬хідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних га¬лузей народного господарства до нормативних величин.
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.
Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат¬нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під¬земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці¬нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї¬ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, ста¬новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо¬вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи¬теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за¬хідних і північних областях України.
Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно¬мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж¬жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос¬новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос¬подарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територі¬альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.
Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживан¬ня, тобто відведення води від джерела з наступним застосуван¬ням у технологічних процесах (промисловість, сільське госпо¬дарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водоко¬ристування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика, водний транс¬порт, рибне господарство, туризм).
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре¬сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста¬новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізня¬ють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідро¬енергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України станов¬лять 44,7 млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для викорис¬тання — 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для викорис¬тання становлять 16 млрд. кВт - год. [1, с. 141].Основні проблеми щодо раціонального формування, викорис¬тання та збереження водних ресурсів України полягають у: за¬брудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсяга¬ми залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою во¬домісткістю продукції.