Національна економіка та основні компоненти економічної системи. Право власності в економіці
Законодавчий захист в Україні плюралізму Власність форм власності, зокрема на економічні ресурси, започаткував відновлення інституту приватної власності та побудову правової держави.
Яке значення має власність для економіки? Які аспекти власності насамперед цікавлять економістів? Відповіді на ці запитання мають особливо важливе значення для тих, хто вивчає економіку. Якщо в суспільстві всі економічні ресурси при¬власнює держава, то вона усуває домогосподарства та фірми від їх привласнення. Вони не заінтересовані у кращому використанні ви¬робничих факторів, тому національна економіка стає неефективною.Недержавна власність стимулює раціональне використання ви¬робничого потенціалу національної економіки. Ринкова економіка надає перевагу недержавним власникам виробничих факторів. Підприємці й домогосподарства, залучаючи свої економічні ресурси у процес виробництва, планують отримати за це прибуток, заробітну платню, ренту й процент. Недержавні власники економічних ресурсів стежать за тим, щоб ці ресурси застосовувалися якнайкраще й забезпечували їм максимальну вигоду. Там, де існує інститут приватної власності, на кожен актив і на кожен клаптик землі виробляють документ, або «титул власності», що належить або без¬посередньо комусь, або, якщо йдеться про власність акціонерного товариства, акціонерам. Більше того, усі економічні ресурси мають ринкову ціну. Отже, і кожен титул власності на виробничі фактори також має ринкову ціну.
Однак в умовах існування приватної власності юридичні права індивідів, домогосподарств, фірм на майно певною мірою обмежені. Наприклад, суспільство визначає, яку частину майна людина може заповісти своїм спадкоємцям і яку частину отримає держава у вигля¬ді податку на спадщину та нерухомість. Суспільство регулює доходи фірм-монополій тощо.
Права власності економісти розглядають дещо інакше, ніж юристи. Коли економіст говорить про права власності на ресурси, він при цьому має на увазі щось дуже близьке до так званих «правил гри». Будь-який вид діяльності чи процес — бізнес, діяльність уряду, навчання, дорожній рух, гра у футбол або шахи — не можуть відбуватися, якщо учасники не знають правил і не погоджуються в основному їх дотримуватися. Певні правила гри, що відомі її
учасникам, визначають і координують більшість стосунків у суспіль¬стві. В таких іграх, як футбол чи шахи, правила передбачають: хто який хід може зробити та які санкції застосовують у разі порушення правил гри. Таку ж роль виконують правила і в економіці.
Значення власності для економіки полягає в тому, що саме вона встановлює значну і найважливішу частину правил поведінки госпо¬дарюючих суб'єктів. Так само, як у звичайних іграх правила установ¬люють, хто, за яких обставин і який хід може зробити, так і в економіці права власності визначають, що кому належить.
Права власності в економіці — це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигод, що супроводжують це використання.
Люди поводять себе в економіці саме так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього є використання землі як економічного ресурсу. Земля може бути власністю держави, общини або окремої особи. Ефективність її використання при цьому буде різною. За общинної власності плати (ренти) за користування землею не встановлюють. Через це землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження.
Упродовж кількох століть існування общинної власності пасови¬ща були відкриті для всіх членів общини. Кожен власник худоби намагався утримувати її якнайбільше. Використання землі як обме¬женого економічного ресурсу було ефективним доти, доки через постійні війни, браконьєрство та хвороби тварин їхня чисельність підтримувалася у межах, значно нижчих від кормової продуктивності пасовищ. Проте з плином часу общинна власність на землю почала гальмувати підвищення ефективності тваринництва. Кожен власник худоби намагався максимізувати власну вигоду, збільшуючи чисель¬ність стада. Стада безперервно зростали, а площі земель під пасовищами залишалися незмінними. Це призвело до падіння ефективності тваринництва, бо почав діяти уже відомий нам закон спадної віддачі. Общинна власність вичерпала себе і поступилася місцем приватній власності на землю.
Коли за користування обмеженим благом не стягують плату, відбувається помилковий розподіл ресурсів або навіть зловживання ними. У прикладі з общинною власністю ренту не брали з тих, хто
випасав свою худобу на пасовищі, яке було в общинному володінні. Це призвело до надмірного витоптування травостою і навіть до зниження родючості грунту. У XIII ст. розпочалося так зване обго¬роджування общинних земель в Англії та зосередження більшості площ у руках приватних осіб. Процес заміни общинної власності на приватну відбувся і в інших країнах. Зміна права власності на землю зумовила зміну правил гри в авангардному секторі цих країн, що виявилося у подальшому зростанні ефективності аграрного вироб¬ництва. Україна, перебуваючи у складі СРСР, змушена була піти іншим шляхом — шляхом запровадження повної державної влас¬ності на землю, що виявилося хибним.