Відтворення та вдосконалення основних фондів
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У прак¬тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене¬сення балансової вартості основних фондів на собівартість про¬дукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом аморти¬заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху¬вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста¬новлять відповідно 5, 25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш¬кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис¬лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо¬вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискоре¬ної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла¬сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван¬ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа¬тації засобів праці: перший - 15%; другий - 30%; третій - 20%; четвертий - 15%; п'ятий - 10%; шостий і сьомий - - 5%. Збіль¬шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти¬ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.
Строки експлуатації.
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одно¬го боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто змен¬шення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого - призво¬дить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортиза¬ційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощу¬вання виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їх¬нього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктив¬ності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє ут¬римання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у ви¬робничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисно¬го ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціаль¬них досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на еконо¬мічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори - щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації - через міні¬мізацію сумарної величини цих економічних показників з викори¬станням графічного способу.
Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устатку¬вання та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис¬тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.