Податки на споживання

Податки на споживання

Ознаками платоспроможності є не тільки доходи, майно та його приріст, а й загальні особливості витрат платника. На ідеї, що розмір та види споживання служать показниками платоспроможності, базується вся система непрямого (посереднього) оподаткування. Якщо прямі податки подоходні, по майнові, то непрямі - повитратні, залежать від обсягу споживання.

Вплив податків на загальний рівень цін - одне з найактуальніших питань. З точки зору загальної рівноваги запровадження непрямих податків (ПДВ, акциз, мито) викликає в економіці неоднозначні наслідки. При взаємодії на ринку продавців і споживачів додатковий тягар податку, створений для одних, тут же обертається додатковою вигодою для інших (10. С 237).

Податок примушує платників обмежувати своє споживання чи нагромадження або і те, й інше разом. Прямі податки не ведуть безпосередньо до підвищення цін, якщо тільки висота податку не змушує виробників скорочувати виробництво. У цьому випадку дія прямого податку на кон'юнктуру цін опосередкована через зменшення товарної маси.

Податок з доходу діє як дифлятор за умови, що вилучені кошти знову не спрямовуються через бюджет на фінансування споживання.

Податки на споживання безпосередньо пов'язані з ринковим механізмом. Тільки саме скорочення грошового обігу спричинене оподаткуванням широкого товарного асортименту, навіть за тієї ж суми доходів населення здатне викликати рух цін.

Ці спостереження і висновки одержані на основі аналізу взаємодії ринкових відносин і державної системи податків у період НЕПу, а частково такі ж результати дали емпіричні дослідження західних економістів.

Одержані в різні часи й у різних країнах вони перегукуються між собою, бо закономірності інтеграції податків на споживання у природні процеси ринку є універсальними.

Ніколи не зникала роздвоєність суспільної та наукової думки щодо податків на споживання та податків на доходи.

Марксизм виступив із беззаперечним осудженням податків на споживання як податків на бідних. Негативне ставлення до цієї групи податків простежувалось і в інших течіях.

Податки на споживання нічим не гірші і не кращі за податки на доходи, вони - інакші.

Податки не протистоять один одному лише тому, що для непрямих податків витрати попередній спосіб визначення платоспроможності за обсягом витрат на споживання.

Середній рівень податків на споживання по групі країн Організації економічного співробітництва й розвитку становить 9% ВНП, а прибуткових податків - 15%, при загальному обсязі податкових надходжень, еквівалентному 37% ВНП.

Податки на споживання мають в повній мірі переваги. Доходи зазнають циклічних коливань, витрати як об'єкт оподаткування значно стабільніші. Особисті доходи контролювати важко, а видатки - набагато легше. Тому податки на доходи більше пристосовані до ухилення, ніж податки споживання.

Дилема “заощадження-споживання” має важливі фіскальні наслідки. Американські економісти Г. Аарон і Х.Гапер проводячи розрахунки показали відношення податків на доходи, до податків на споживання.

За умовою (табл. 2.4) двоє платників податків мають одинакові доходи - по 1000 у.о.

Таблиця 2.4

Порівняльні ефекти оподаткування доходів та обсягу споживання