Форми власності
За свідченнями етнографів, на ранніх ступенях розвитку людсько¬го суспільства земля не була об'єктом індивідуального (приватного) присвоєння. «Колективна власність на землю, - писав з приводу цього Л. Морган (Древнєє общество или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации. - Л., 1935), - була ... загальним явищем у варварських племен». До такого самого важливого з точки зору розуміння логіки історич¬ного розвитку висновку прийшов і відомий російський дослідник М. Ковалевський, «Етнографія й історія, - підкреслював він, - свідчать про те, що індивідуального присвоєння землі та її продуктів на перших ступенях розвитку людства не існувало» (Очерк происхождения й развития семьи й собственности. - М., 1939).
Проте суспільна практика внесла і у це питання свої корективи. В історичних межах аграрної цивілізації в різних районах земної кулі відповідно до природнокліматичних та інших умов виробництва сформувалися три специфічні (локальні) цивілізації - азійська, ан¬тична і германська.
В умовах азійської цивілізації, для якої була характерна екстен¬сивна форма виробничої технології, збереглась суспільна (племінна чи общинна) власність на землю.
В античній цивілізації панівною була приватна власність на зем¬лю, яка стала основою інтенсивної суспільно-виробничої технології.
Своєрідна форма власності на землю склалася в умовах розвитку германської цивілізації. Відповідно до трудової діяльності древніх германців, яка ґрунтувалась на екстенсивно-інтенсивній технології, тут дістала розвиток змішана форма власності, за якої власником
землі виступали одночасно община (сім'я) і глава сім'ї. Цілком при¬родно, що ця диференціація у своєму подальшому розвитку зумо¬вила специфічні характеристики різноманітних локальних струк¬тур феодалізму - суспільної формації, для якої власність на зем¬лю стала фундаментом економічної структури.
Згодом економічна практика довела, що земля як економічний ресурс найбільш ефективно використовується тоді, коли вона знаходиться у приватній власності товаровиробника. Однак і в цьому разі держава зберігає за собою функцію контролю за її раціональним з точки зору інтересів усього суспільства використанням.
Конституцією України (ст. 14) гарантується право приватної влас¬ності на землю: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на зем¬лю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону».
У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машин¬ного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення, пе¬редусім знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індуст¬ріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між пра¬цею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її про¬дуктивного використання. Як наслідок, засоби виробництва, відчу¬жені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Згідно з цим приватна власність на засоби виробництва стала панів¬ною формою економічної системи капіталізму.Принципово нові процеси у відносинах власності зароджуються у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та станов¬ленням постіндустріальної структури виробництва. Домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання, на відміну від робо¬чої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого власника. Вона перестає бути товаром у традиційному розумінні. Водночас слід ура¬ховувати й докорінні зміни у структурі інформаційної економіки, процеси деконцентрації та індивідуалізації виробництва, а також інші перетворення технологічного способу виробництва. У своїй сукуп¬ності вони призводять до все більшого знецінення тих економічних засад, на яких в епоху індустріалізму ґрунтувалося відчуження від трудівника продуктивної сили його праці, розвивалася приватнокапіталістична власність на засоби виробництва.
Логіка сучасного економічного розвитку засвідчує ефек¬тивність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на органічному поєднанні різних форм власності та використанні диференційованих механізмів регулювання і уп¬равління ними.
На цій основі, з одного боку, здійснюється демократизація відно¬син власності, з іншого - обмежуються економічний простір і діапа¬зон функціонування класичних форм приватнокапіталістичної власності, що утвердилася і дістала всебічний розвиток в умовах інду¬стріальної системи. Мається на увазі її еволюційно-позитивне само¬заперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили і засобів виробництва. Завдяки цьому ство¬рюється фундамент для безпосередньої реалізації індивідуальної (приватнотрудової) власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї основної ланки економічних відносин на рівень загальноцивілізаційних принципів розвитку.