Форми власності

Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна. Вона неодмінно містить різноманітні структури - нові й старі, ті, що відживають І щойно народжуються, стимулюють і водночас стри¬мують процеси економічного розвитку.Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Виник¬нувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих чинників і пе¬редусім під впливом структурної специфіки суспільної продуктив¬ної сили праці, в умовах, коли дія цих чинників припиняється, вона може і має бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності не¬одмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток про¬дуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.

Саме так відбувався процес становлення приватнокапіталістичної форми власності, її елементарні структури з'явилися вже в XIV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше, починаючи з XVI і до XVII ст., відбу¬вався процес первинного нагромадження капіталу, знову-таки пов'я¬заний з утвердженням приватнокапіталістичного підприємництва. Однак і в цей досить тривалий відрізок часу технологічна структура, заснована на ручній праці та примітивних знаряддях виробництва, не давала змоги капіталу повністю подолати системні зв'язки фео¬дальних відносин. Йдеться про відчуження людини від землі як ос¬новного засобу виробництва і перетворення її робочої сили на вільний об'єкт купівлі-продажу.

І лише у першій третині XIX ст., діставши внаслідок завершення промислової революції адекватну собі за ступенем зрілості, заснова¬ну на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватнокапіталістична власність утвердилась як панівна структу¬ра економічного базису суспільства.

Інакше розвивались економічні процеси у країнах, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарно-бюрокра¬тична система. У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв'язку з прогресом продуктивних сил, на основі й у процесі якого тільки й можуть бути створені передумови для більш високого ступеня суспільно-історич¬ного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну неста¬більність економічної системи суспільства, її саморозпад. «Капіта¬лістична власність, - писав з приводу цього на початку 30-х років XX ст. вчений і політичний діяч Німеччини К. Каутський, - неодмін¬но буде відроджуватися у тих випадках, коли ще не створено об'єк¬тивних умов для господарської організації, більш прогресивних, ніж капіталізм, якщо навіть тимчасово і вдалося розгромити капіталістичну власність насильницьким шляхом» (Каутський К. Материалистическое понимание истории. - М., 1931. - Т. 2. - С. 434).

4. Домінуючий об'єкт власності

Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації прита¬манний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відби¬ває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці та відповідно до цього формаційні особливості присвоєння засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище - земля та існуючий на ній тварин¬ний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх присвоєння - первісною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень - сім'ї, роду, общини - неосмислено сприймали зовнішнє середовище, яке їх оточувало, як природну передумову власного існування і неорганічне продовження свого тіла.

Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала зем¬ля, яка завдяки розвитку суспільної продуктивності праці поступо¬во перетворилася з колективної основи існування людини на відо¬соблений засіб її виробничої діяльності.

Особливість землі як засобу виробництва полягає у тому, що вона у своїй первісній основі не є результатом людської праці, а тому не може бути об'єктом власності в суто економічному розумінні. З теоретичного погляду земля може використовуватися лише як спільне надбання усього суспільства. Як сказано у Святому писанні, Бог дав землю «усім синам людським», тобто усьому людству, усім людям спільно. Саме цим, згідно з Біблією, визначається рівність усіх людей і кожної окремої особи по відношенню до спільних умов проживання і життєдіяльності.Можна послатися і на вислів одного з відомих англійських еко¬номістів XIX ст. Дж. С. Мілля, який писав у «Основах політичної економії»: «Оскільки основоположний принцип власності полягає у наданні усім гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній бережливості, цей принцип неможли¬во застосувати до того, що не є продуктом праці - до оброблюваної субстанції землі». «Земля не створена людиною», - продовжував Дж. С. Мілль. - Тому вона має бути «надбанням усіх людей». Пору¬шення цього принципу призведе до того, що «щойно народжений на світ виявить, що всі дари природи уже присвоєні іншими і тим, хто щойно з'явився, не залишилося місця. Зрозуміло, що це вже є пев¬ною несправедливістю». За цими міркуваннями було зроблено та¬кий висновок: «Держава може виступати у ролі єдиного землевлас¬ника, а землероби мають бути орендарями, що утримують свої ділян¬ки на підставі строкового чи безстрокового договору».