Механізм банкрутства в Україні та шляхи його вдосконалення
Не тільки не вирішила, а й навіть в деякій мірі поглибила проблеми банкрутства держпідприємств Постанова Про Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджена КМУ 17.03.2000 р.. В цілому вона лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих важелів для реального відновлення платоспроможності боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника розширений. В цей перелік на сьогодні входять: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних фондів, передача майна в оренду, відстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення персоналу. Якщо відкинути деяку термінологічну плутанину (перепрофілювання і закриття нерентабельних виробництв, наприклад, входять у поняття “реструктуризація”), то дійсно свобода маневрів для керівників санації збільшена. В переліку навіть передбачено можливість скорочення працівників, про що шість років потому не можна було б і уявити. В той же час присутню раніше норму про обов’язкове врахування соціальних наслідків закриття (перепрофілювання) того чи іншого підприємства скасовано. В цьому значенні Порядок носить виражену антисоціальну спрямованість, адже одночасно не вводить жодних захисних механізмів для скорочених працівників.
Головний недолік постанови – повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі широкі.
Насамперед насторожує поява в документі строків проведення санації – “строки проведення санації не повинні перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити строки, але не більше ніж на шість місяців”. Аналогічні строки фігурують в Законі “Про відновлення платоспроможності ...”. Але там рішення про санацію приймають кредитори, а не боржники або вповноважений орган.
Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.
Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема) збанкрутити практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду.
Розглянемо гіпотетичну ситуацію. Уявимо, що деякому кредитору терміново необхідно повернути свої гроші (він сам може опинитися у стані банкрутства). Дізнавшись про це, держпідприємство спільно з уповноваженим органом ініціює процедуру авто санації і на вісімнадцять місяців таке державне підприємство застраховане від неприємностей.
Подібні тенденції небезпечні не тільки самі по собі. Адже відсутність дієвого механізму банкрутства – одна з головних причин, яка стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного.
Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є створення пільгових умов – так званих “банкрутних канікул” для держпідприємств і обмеження прав інших форм власності.Усунення вищезазначених недоліків, врегулювання суперечностей, які виникають між різними законодавчими актами забезпечать дієвість нового механізму банкрутства, який за своєю суттю є прогресивним. З цією метою було розроблено проект Закону “Про внесення змін до ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Він зокрема передбачає конкретизацію положень щодо арбітражного керуючого – відтепер ним може бути лише фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів (зараз ці вимоги формально стосуються лише розпорядника майна).
Уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він зобов’язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких же умов, трансформуються в право відмовлятися від усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.