Механізм банкрутства в Україні та шляхи його вдосконалення

Одним з найбільш цікавих процесів є процедура санації. Санація як система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, передбачає цілий комплекс заходів:

-погашення боргу;

-злиття збиткових підприємств із фінансово-міцними;

-переоформлення короткотермінових кредитів у довгострокові;

-випуску цінних паперів;

-продажу майна боржника або передачі його в оренду;

-перепрофілювання підприємства-боржника;

-надання урядом пільгових кредитів і пільг по податкам;

-зниження номінальної вартості старих акцій тощо.

Кредитори мають можливість отримати певну частину цінних паперів боржника та задовольнити таки чином свої вимоги. В цьому випадку відбувається зміна власника на підприємстві, який безпосередньо буде вирішувати його подальшу долю.

Останнім напрямом процесу стає ліквідація підприємства чи “чисте банкрутство” .

Новими офіційними учасниками судової процедури стали: розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори, які виконують роль арбітражних керуючих. Практично в усіх процедурах банкрутства вони виступають в якості однієї з головних діючих осіб. А досить часто це одна і та сама особа, яка працює на всіх етапах процедури. Якщо пакет держави не менший за 25%, то управителем є чиновник, в інших випадках – ліцензований фахівець, який є підприємцем – фізичною особою. Окрім доброї юридичної підготовки керуючий має бути знавцем бухгалтерії, трохи інженером і неодмінно дипломатом. Останнє є чи не найважливіше, бо він представляє інтереси обох сторін (боржника і кредитора). За неналежне виконання обов’язків комітет кредиторів (7 найбільших, включаючи податкову) може усунути його через арбітраж. Влада арбітражного управителя на підприємстві, яке банкрутує величезна, але він має і великий обсяг відповідальності.

Розглянемо дію українського механізму банкрутства в загальному вигляді за допомогою наступної схеми (часова послідовність дій судової процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом наведено в на схемі 1 додатку):

Розпочинається все з того, що кредитор вирішує більше не зволікати із поверненням боргів і звертається до арбітражного суду з позовом. Для того, щоб арбітражний суд прийняв позов про визнання боржника банкрутом, кредитор надає підтвердження боргових зобов’язань, які мають бути не меншими за 300 мінімальних зарплат, а термін позики – простроченим на 3 місяці. Якщо ж сума менша, та кредитори можуть “скластися” і подати так звану колективну заяву.

Крім того, законом передбачено право подання позовної заяви про відкриття справи щодо банкрутства не лише кредитором, а й самим боржником. Зокрема, сам боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення, серед іншого, ситуації, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або навіть коли при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі. Це по суті, являє собою пільгу для боржника, тому що відкриває можливість застосування до нього відновлювальних процедур – він отримує право на мораторій терміном на 395 днів щодо боргових претензій, або якщо підприємство місцеутворювальне або на ньому працює понад 5 тис.чол. або воно екологічно шкідливе термін мораторію подовжується до 842 днів (в особливо важких випадках допускається 10 річний мораторій). Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.Природно, що ефективність відновлювальних процедур тим вища, чим раніше боржник звернеться до суду (результатів логічніше чекати в період, коли економічне становище ще може бути стабілізоване). В той же час звернення до суду самого боржника про порушення справи про банкрутство в період, коли банкрутство не стало невідворотнім, є ризикованим, бо якщо з’ясується, що боржник насправді все-таки міг розрахуватися з кредиторами, правоохоронні органи можуть визнати банкрутство фіктивним, що тягне за собою кримінальну відповідальність (максимальне покарання – 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна). Саме своєчасне внесення до Кримінального кодексу України відповідних поправок дозволило запобігти зростанню самопроголошених банкрутств (в Угорщині, де на початку реформування така відповідальність не була передбачена, кількість фіктивних банкрутств зросла в 27 разів).