Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

— метод мінімальних платежів, які включають: а) амортизаційні відраху¬вання від вартості об'єкта лізингу; б) плату за позичкові кошти; в) комісійну винагороду; г) плату за додаткові послуги лізингодавця; д) вартість лізингово¬го майна.

У ринкових умовах господарювання головним фактором реалізації проектів лізин¬гу є швидка окупність інвестиційних ресурсів, яка не має перевищувати три роки.

При розробці проекту й обґрунтуванні лізингових платежів необхідно дати оцінку ефективності лізингових операцій, передусім за допомогою економічно¬го аналізу необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що передбачається для виготовлення. У процесі економічного аналі¬зу необхідно порівняти обсяг витрат на виробництво товарів (послуг) з усіма витратами, пов'язаними з придбанням майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

Висновки

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

•інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

•лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

•часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

•лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

•для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

•лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

•лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток;

•виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Використана література

1.Економіка підприємства: Підручник/ За заг. Ред.. С.Ф.Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 528с., іл.