Робоча сила як специфічний товар
Ситуація, що нині спостерігається в нашій країні, є наслідком загальної економічної кризи, яка охопила практично усі галузі економіки. Проте найбільш уроджені уражені ті галузі промисловості, що традиційно є місцем застосування передусім жіночої праці: легка, харчова, медична тощо. Рівень зайнятості жінок скоротився за рахунок зменшення попиту на робочу силу.
По-друге, через відсутність ресурсів, скорочення державних капітальних вкладень у більшості підприємств різко скорочується й інвестиційна діяльність. Починаючи з 1992р. В економіці України простежується чітка тенденція до скорочення інвестиційних процесів, їх спад набагато перевищив темпи зниження ВВП. Якщо за 1992-1997рр. ВВП скоротився на 49,5%, то капітальні вкладення – на 64%
Упровадження іноземного капіталу впливає на формування попиту на робочу силу подвійно: з одного боку, при створенні спільних підприємств підвищує попит на найману працю, а з іншого знижує попит на робочу силу, якщо аналогічні державні підприємства не зможуть витримати конкуренції і стануть низькорентабельними. Співвідношення цих процесів залежатиме від темпів впровадження іноземних інвестицій і державних заходів щодо захисту вітчизняного виробника. Нині товарна інтервенція пригнічує вітчизняного товаровиробника і призводить до скорочення робочих місць, зниження обсягів виробництва, з якими корелюються рівні доходів і зайнятості. Скорочення заробітної плати, відсутність грошей у населення скорочує і збут продукції. Платоспроможність населення безпосередньо пов’язує попит і пропозицію. Якщо є попит на товари і послуги, то відповідно підвищується рівень виробництва і зайнятості. Природно, що таке погіршення економічних показників призводить до різких зниження попиту на нову роботу.
В Україні спостерігається чітка тенденція до зменшення попиту на робочу силу. В абсолютному вираженні потреба зменшилася із 131,6 до 34,8 тис. чол. Значно скоротився попит на робочу силу в будівництві(в 7,6 рази), на транспорті і зв’язку, в сфері освіти, у житлово-комунальному господарстві(більше ніж у 4 рази), у промисловості, у сільському господарстві(більше ніж у тричі). Внаслідок розбіжностей в інтенсивності спаду попиту на робочу силу зменшилася і частка галузей в його структурі: підвищувалась питома вага промисловості(з 38,7 до 44,9%) і сільського господарства (з 9,1 до 10,3%) і знижувалась питома вага будівництва (з 19,1 до 9,6%). На транспорті і в зв’язку ситуація дещо інша: після збільшення частки в загальній потребі в 1995р.(до 9,7%) мала місце стабілізація рівня кінця 1994р.(6,8%).
Якщо розглянути потребу приватного і колективного секторів економіки, то характерним є те, що на тлі збільшення їх частки в заявленій потребі; абсолютна величина попиту також скорочується. Диференціація попиту на робочу силу за різними статево-віковими групами працівників висвітлює тенденцію до різкого зменшення попиту на жіночу робочу силу(із 31,1 тис. чол. у 1993р. до 7,7 тис. чол., або на 23,8% заявленої потреби). Скорочується попит і на молодь до 28 років(із 51,3 тис чол. у 1994р. до 11,8 тис чол. у 1997р.). Поряд зі спадом потреби у працівниках для заміщення робочих вільних місць і вакантних посад спостерігається тенденція до зменшення потреби в них для заміщення новостворених робочих місць(із 126,4 тис чол. у 1993р. до 85,9 тис чол. у 1997р., тобто на 32%). Це зумовлено різким скороченням введення нових робочих місць у державному секторі і в таких галузях як промисловість, сільське господарство, будівництво.
Позитивною ознакою на ринку праці є поява тенденції до збільшення попиту на працівників для комплектування нових робочих місць у приватному секторі(в 2,3 рази), більша частина якого припадає на такі галузі як торгівля і громадське харчування(52,7%). Саме цій частині попиту на робочу силу має бути приділено значну увагу служб зайнятості для вирішення питань працевлаштування. Проте нині за направленням служб зайнятості лише незначна частина (9%) влаштовується на нові місця.Різке скорочення попиту на робочу силу негативно вплинуло на співвідношення між незайнятими громадянами на ринку праці і вакантними робочими місцями. Навантаження на одне робоче місце почало стрімко зростати. Якщо в 1992р. на одне вільне робоче місце в середньому в Україні претендувала одна особа то на кінець 1997р. близько 20 незайнятих осіб. А на окремих територіях Украйни спостерігається підвищене напруження з працевлаштуванням. Це стосується західного регіону, де навантаження на одне вільне робоче місце досягло 191 чол., таких областей як Волинська 112 чол., Закарпатська 66 чол.(рис.1).
За станом на 01.01.98 загалом в Україні рівень безробіття досягав 2,32% працездатного населення у працездатному віці. На 01.04.98 він зріс до 2,8%.
Характерною особливістю безробіття в Україні є те, що воно спричинене руйнівними процесами в економіці, а тому зумовлює деструкцію найбільш перспективних, кваліфікованих трудових ресурсів, зайнятих, зокрема, в наукомістких видах виробництва. Саме останні зазнали найсильнішої руйнації. Інша особливість безробіття наявність серед працюючого населення багатоваріантного прихованого безробіття. Воно існує у вигляді неоплачуваних або частково оплачуваних відпусток, неповного робочого тижня, скороченого робочого дня та ін., а також заняття працівників дрібною торгівлею, випадковим бізнесом при формальному статусі працюючого на державному підприємстві. І на решті, в Україні існує в традиційному для зрівняльно-розподільчої системи вигляді “оплачуваного байдикування”, що нерідко є наслідком включення до штабного розпису надлишку вакантних осіб, які фактично не працюють.