Структура та інфраструктура ринку
У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує неза¬лежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відпові¬дальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто тех¬нологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швид¬кий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є доміную¬чими у нашій економіці.
Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбу¬ватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різ¬ні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конку¬рентного середовища.
Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент¬ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, від¬творюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших рин¬кових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробни¬цтва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а само¬стійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.
Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробни¬цтва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток за¬лежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють рин¬кове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові ін¬ститути.
Нерозуміння цього теоретичного положення владними структу¬рами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності кар¬бованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтриму¬вання товарообороту.
В умовах перехідної економіки визначення купівельної спро¬можності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбо¬ванця, не будуть створені умови для стимулювання товарного ви¬робництва.
Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути рин¬ку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфра¬структури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення рин¬кової економіки (немає досвіду роботи і кадрів).
Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засно¬вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозу¬міло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор¬муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри¬дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин¬кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за¬тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе¬речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе зна¬чення.