Методи конкурентної боротьби

Які можливості контролю за конкуренцією при вільній грі ринкових сил? Теоретичний споживач може виконувати роль судді на ринку, відмовляючись від придбання товарів, що з’явилися внаслідок недобросовісних дій виробника або продавця. На практиці це неможливо. І чим напруженіша ситуація складається на ринку, тим меншою мірою споживач може виконувати функцію судді. Як правило, споживач просто не в змозі виявити, що має місце недобросовісна конкуренція і діяти відповідним образом, наприклад, відмовляючись від придбання товару. Таким чином, споживач виступає в даній ситуації на ринку як суб’єкт, що вимагає захисту так само, як і чесний виробник товарів або послуг.Оскільки система саморегулювання ринку не забезпечує повного захисту від недобросовісної конкуренції, ця система повинна бути посилена певними державними інститутами шляхом прийняття спеціального законодавства, що базується на антимонопольному законі і законі про припинення недобросовісної конкуренції. Обидва ці акти сприяють встановленню чесних правил поведінки на ринку, але діють вони в різних напрямах. Антимонопольний закон покликаний гарантувати вільну конкуренцію, закон про припинення недобросовісної конкуренції призначений для забезпечення дотримання чесних правил в умовах вільної конкуренції. Таким чином, обидва закони доповнюють один одного. Світова практика показує, що одного антимонопольного закону недостатньо для встановлення чесної вільної конкуренції на ринку. Для цього необхідне вжиття спеціальних заходів і прийняття закону про припинення недобросовісної конкуренції.

Особливістю останнього закону повинна стати велика гнучкість, оскільки в його рамках недоцільно запровадження реєстраційних процедур, як в законах про патенти або товарні знаки. Закон про припинення недобросовісної конкуренції повинен забезпечувати механізм вжиття заходів не тільки у разі порушення прав на патенти або товарні знаки, а й у разі порушення комерційних таємниць виробництва, недобросовісної реклами тощо .

Відповідно до ст. 10bis (2) Паризької конвенції “актом недобросовісної конкуренції вважається будь–який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торговельних справах”. Слід відзначити, що термін “чесні звичаї” досить невизначений, оскільки стосовно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, що існують в конкретному суспільстві, і тому трактування даного терміна може бути різним в різних країнах. Крім того, ці традиції в кожній країні можуть змінюватися з перебігом часу. Більше того, звжди є імовірність появи нових методів та форм недобросовісної конкуренції, оскільки немає меж у розвитку методі та форм конкуренції як такої. Таким чином, неможливо дати вичерпне формулювання недобросовісної конкуренції, яке охоплювало б усі наявні та наступні її варіанти. Разом з тим, ряд варіантів недобросовісної конкуренції однозначно випливає із ст. 10bis Паризької конвенції. Найпоширенішим виявом недобросовісної конкуренції є випадок, коли нечесний підприємець прагне добитися успіху в конкуренції, спираючись не на свої досягнення в підвищенні якості продукту (або послуг) і в зниженні його ціни, а неправомірно використовуючи результати праці інших або впливаючи шляхом наявності фальшивих позначень чи заяв, що вводять в оману .

Однак існують варіанти таких дій підприємця на ринку, які на перший погляд не є непорядними і не завдають шкоди споживачеві, впливаючи в той же час негативно на економіку загалом. Прикладом таких дій є тривалий продаж якого – небудь товару за демпінговою ціною. Результатом такої дії буде розорення дрібних і середніх підприємців, що спричинить установлення на ринку монополії та порушення принципу вільної конкуренції, а це позначиться на всьому суспільстві. Ось чому найбільш сучасні закони про недобросовісну конкуренцію, наприклад, закон Швейцарії від 1986р. або закон Іспанії від 1991р., забезпечують розв’язання трьох завдань: захисту приватного підприємця, захисту споживача і захисту інтересів суспільства загалом.

Ст. 10bis Паризької конвенції є дуже широкою за значенням і охоплює товарні знаки, символи, етикетки, фірмові девізи, упаковку, форму та колір товарів або будь–які інші відмітні позначення, що використовуються підприємцем. Під дією цієї статті підпадає безпосередньо зовнішній вигляд товару та всі рекламно–інформаційні аспекти послуг, що надаються. Існують дві основні галузі, в яких змішування найбільш можливе: зазначення торговельного (промислового) походження і зовнішній вигляд товарів. Зазначення торговельного походження може бути в формі дво- або тримірного знака, етикетки, девізу, кольорів, звукових сигналів тощо. Захист від змішування з іншими товарами в цьому разі забезпечується спеціальним законодавством щодо товарних знаків, знаків обслуговування і фірмових найменувань. Однак досить часто охорона, що забезпечується цим законодавством, має обмежений характер, оскільки деякі з позначень не підпадають під дію згаданих законів. У цьому разі може застосовуватися закон про недобросовісну конкуренцію.У рамках захисту від недобросовісної конкуренції дещо окремо стоїть питання охорони загальновідомих товарних знаків, реєстрація яких у даній країні не обов’язкова. Статтею 6bis Паризької конвенції передбачається, що держави-учасниці зобов’язані забезпечити захист таких товарних знаків, але це зобов’язання справедливе лише стосовно ідентичних або схожих товарів. Однак товарні знаки, що застосовуються без дозволу у разі їх використання з іншими товарами або послугами можуть все–таки ввести споживачів в оману. На практиці у споживача, що користується широким спектром продуктів і послуг, які маркуються загальновідомим товарним знаком, виникає асоціативний зв’язок не між знаком і конкретним товаром, а між знаком і якістю за такими. Така асоціація легко вводить споживача в оману, якщо загальновідомий товаринй знак яка–небудь фірма без дозволу власника знака починає проставляти на продукти, для яких даний знак не зареєстрований. У такій ситуації скористатися нормами ст. 6bis для цілей захисту споживача неможливо. Однак питання може бути вирішено шляхом застосування положень закону про запобігання недобросовісної конкуренції. Найбільш делікатною проблемою є визначення загальновідомості товарного знака. Визначальними факторами при цьому є репутація та імідж знака в торговельному середовищі та у широкого кола споживачів у даній країні в конкретний період часу. У різних країнах використовуються різні способи визначення “загальновідомості” товарного знака.