Методи конкурентної боротьби
Як ми вже з’ясували, конкуренція - об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітньої плати тощо.
Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою частиною її господарського механізму.
На нижчий стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок ХVІ – кінець ХІХ ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина ХІХ ст.) привела до виникнення монополії.У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, вільний доступ товаровиробників до будь – якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь – яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.
За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції а послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.
В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.
На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні .
Отже, розрізняють два види конкуренції: внутрішньогалузеву і міжгалузеву.
Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку. Як відомо, у кожної галузі є десятки, сотні й навіть тисячі підприємств, що залежно від технічного рівня організація виробництва потребує певної кількості праці (живої та уречевленої) для виробництва одиниці продукції певної споживної вартості. Відповідно до цього на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.
Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція, яка є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.
В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукції, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як чиста, монополістична і олігополістична (рис. 1). При цьому першу вважають досконалою. Два інші види є недосконалими.
Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або ж цілком ідентичні товари (наприклад, цемент певної марки, пшеницю певного сорту, папір певного виду тощо). Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може призначити ціну вищу за ринкову, оскільки покупці можуть придбати потрібну кількість продукції у інших продавців за риноквою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.
Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Немає проблеми і з раелізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.