Американський неолібералізм. Монетаризм

Фрідмен уважав, що норма процента як ціна кредитних грошей визначається співвідношенням попиту на них і їхньою пропозицією. Він стверджував, що попит на гроші є об'єктивно стабільним і зв'язаним із динамікою основних економічних показників - вало¬вого національного продукту, національного доходу, реальних до¬ходів на душу населення, зайнятості та ін., тобто зв'язок між ВНП і грошовою масою є тіснішим, .ніж між ВНП і ставкою процента.

Якщо пропозиція грошей (а не попит на них) буде регулюватись державою і якщо вона також буде орієнтованою на основні еконо¬мічні показники, то ставка процента встановлюватиметься ринком і сприятиме активізації механізмів саморегулювання економіки.

Звичайно, суттєвий вплив на ставку процента справляють і інші чинники, зокрема співвідношення кількості грошей, що перебува¬ють у сфері обігу, та грошей, які зберігаються на рахунках (відкла¬дений попит) і, потенційно є джерелом кредитування і неконтрольованого збільшення кількості грошей у обігу. Але, ринок може регулювати і цю проблему. Більше того, відкладений попит може відігравати роль «вбудованого» стабілізатора, за необхідності забез¬печуючи поповнення каналів грошового обігу.

Проблема зайнятості. Основним завданням державного втру¬чання в економіку, на думку Кейнса, є вирішення проблеми зрос¬тання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття,

Аналізуючи залежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на «криву Філліпса», яка ілюструвала існування зворот¬ного зв'язку між заробітною платою, цінами та рівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, що зайнятість зале¬жить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, що пробле¬му зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, яка допомагає створити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Фрідмен доводить, що інфляція не забезпечує зростання зайня¬тості. Критикуючи висновок про те, що з допомогою політики сти¬мулювання попиту, тобто інфляції, можна «купити» постійно низь¬кий рівень безробіття, він стверджував: довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятістю не існує. Робітники з часом зро¬зуміють, що мають інфляційний приріст заробітної плати, і сформу¬люють нові вимоги до її рівня. 3 іншого боку, підприємець теж швидко збагне, що підвищення попиту - наслідок інфляції, а не ре¬альний приріст купівельної спроможності. Він скоротить виробництво й попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції випереджатимуть зростання вимог до заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватись на низькому рівні. Але постійно підтримувати певний рівень зайнятості можна лише ціною галопуючої інфляції, коли «ін¬фляційне очікування» не встигає за її темпами.

Отже, прискорення інфляції позитивно впливає на безробіт¬тя лише тимчасово, головним її підсумком є скорочення зайня¬тості. Тому, на думку Фрідмена, слід боротись не з безробіттям, а з інфляцією.Фрідмен формулює концепцію «об'єктивного, природного без¬робіття». Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється в недостатній пропо¬зиції грошової маси. Зменшення грошової маси - ознака криз та застою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці. Тобто безробіття він зв'язує з існуванням «об'єктив¬ного» грошового попиту на робочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатись стимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю стане зростання цін, а не зайнятості.

Найкращим регулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголо¬шує, що резерв робочої сили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умов пожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидко нарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати. Він уважає економічно виправданим 4-5 % рівень безробіття, оскільки соціальне забезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.

Фрідмен доходить висновку, що немає потреби в регулюванні рі¬вня зайнятості. Інфляційно-бюджетна та фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятості призводить до ви¬тискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора, перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяє вирішенню проблеми зайнятості. Тому слід допустити такий рівень безробіття, який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури, забезпечуватиме оптимальний рівень заробітної плати.

Рівень заробітної плати. Коливання рівня безробіття Кейнс зв'язував із коливанням рівня заробітної плати: зростання реальної заробітної плати веде до зменшення зайнятості. Тому він пропону¬вав визначати мінімальну заробітну плату й фіксувати її, а також заморожувати зростання заробітної плати з допомогою інфляції.