Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"[27].Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.