Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку

Несприятливі умови конкуренції нерідко використовуються транснаціональними компаніями, що глибоко проникнули в економіку багатьох країн, для нав'язування державам, що розвиваються монопольних цін, що відхиляються вниз при закупівлі і вгору при продажі від загальносвітових.

Так відбувається на тих ринках, де домінування чи змова транснаціональних корпорацій дозволяє їм ламати механізм конкуренції й отримувати додатковий прибуток.

У підсумку залежність виявляється у відносинах домінування і підпорядкування, що в останні десятиліття реалізуються економічно. Вона охоплює багато видів зв'язків між індустріальними країнами і країнами, що розвиваються, впливає на політику, ідеологію, культуру. Це, однак, не означає, що центри капіталізму керують процесами розвитку країн Третього світу. Ступінь залежності кожної конкретної держави може мінятися - слабшати чи підсилюватися. Багато в чому це обумовлено станом світового господарства, характером економічної і соціальної політики країн, що розвиваються, сприятливому розвитку "філіальної", або національної економіки.[27]Країни, що розвиваються, відрізняються від промислово розвитих соціальною структурою суспільства. Розподіл на класи не завжди профілює їхню соціальну структуру. Соціальні організми особливо афро-азіатських країн містять у собі різні утворення - класові, некласові (етнічні, релігійні, кастові й інші спільності) і позакласові (пауперизовані прошарки, що втратили регулярний зв'язок із суспільним виробництвом). Становлення товарних відносин у цих країнах супроводжувалося поширенням декласування. Це зв'язано з тим, що при затяжній трансформації представники нижчих укладів виштовхувалися зі звичного економічного середовища, позбавлялися традиційних джерел існування. Взаємодія між усіма цими утвореннями складна і хитлива. Некласові і позакласові елементи соціальної структури накладають відбиток на суспільний розвиток у цілому. Необхідність забезпечення економічного прогресу при величезній убогості і голоді приводить до періодичних різких загострень соціальної обстановки, що знаходить вираження в скасуваннях політичної демократії, у репресіях зверху й у різних варіантах дій знизу - у виступах низів аж до прояву екстремізму, погромів і індивідуального терору.

Країни, що розвиваються, на відміну від західних держав ще не перебороли общинний тип соціальності, що висходить до родового ладу. Він визначається особистісним характером соціальних відносин, зв'язками, заснованими на спорідненні, сусідстві, роді, племені і т.д. У цілому ряді країн Третього світу не сформувалося розгалужене і міцне цивільне суспільство - соціально організована структура, що складається із самодіяльних організацій добровільного членства. Як відомо, інститути цивільного суспільства виконують у соціальному житті структуроутворюючу роль. У країнах, що розвиваються, становлення сучасного господарства і ріст державного апарата значно обганяють формування інститутів цивільного суспільства. Елементи цивільного суспільства, що виникли на самостійній основі, ще не утворюють цілісної і єдиної системи. Цивільне суспільство ще не вичленилось з державних структур. Дотепер переважають вертикальні соціальні зв'язки при слабких горизонтальних.

Соціальність общинного типу домінує в традиційних секторах. Прагнення удержати общинні принципи соціальності підсилюється, коли руйнується ізольованість традиційних соціальних перетворень. Дані явища відзначаються в африканських, азіатських і латиноамериканських державах.

Країни, що розвиваються, відрізняються від країн Заходу не тільки за соціально-економічною структурою, рівню економічного розвитку. Суспільні структури цих країн розвивалися в рамках різних локальних цивілізацій і містять у собі різне соціокультурне наповнення.

Таким чином, сукупність проблем відсталості, залежності, багатоукладності дає загальну картину країн, що розвиваються. Економіка країн, що розвиваються, відрізняється від промислово розвитих капіталістичних країн як ступенем розвитку, так і моделлю виробництва і розподілом матеріальних благ.

Задачі подолання відсталості і залежності значною мірою цементують зв'язок усередині світу, що розвивається, і створюють загальні напрямки економічної і соціальної політики, виявляють джерела, зміст і межі їхньої єдності.

1.2 Соціально-економічна диференціація країн, що розвиваються.

Характерною рисою країн третього світу виступає наростаюча нерівномірність соціально-економічного розвитку. Процес економічної диференціації підсилився в 80-90-і роки. Він розвивається по різних напрямках - рівням економічного розвитку; народногосподарським структурам, положенню у світовому господарстві. Нерівномірність соціально-економічного розвитку частково успадкована від колоніального періоду.