Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку

У Південній Кореї після демократичних реформ спостерігалося збільшення вдвічі витрат виробництва протягом двох років, що призвело до зменшення його конкурентоспроможності й викликало потребу в активізації внутрішніх інвестицій на реконструкцію виробництв, диверсифікацію і підвищення якості експорту [42].

Отже, крiм економiчних і політичних чинникiв, не останню роль у розвитку НIК вiдiграли і соцiокультурнi фактори як елемент порівняльних переваг у міжнародній конкуренції. Урядам цих країн вдалося поєднати у своїй економічній стратегії раціоналізм та прагматизм західної цивілізації з традиційними колективістськими світоглядними позиціями конфуціанської етики. Завдяки цьому сформувалася ідеологія економічного зростання, відбулося об'єднання зусиль нації навколо цієї мети. Втілення у життя цієї стратегії сприяло розвитку національних традицій підприємництва та ділової культури, заснованих на самодисципліні, довірі та відповідальності, розподілі результатів зростання між усіма членами суспільства, на підвищенні освітнього рівня та зміцненні технологічної й інженерної культури. На зміцнення національної консолідації також вплинули "довічний найм", використаний деякими НІК з досвіду Японії, та система оплати праці, за якої заробітна платня робітників безпосередньо залежала від успіхів, досягнутих фірмою минулого року. Це сформувало специфічну мотиваційну систему, що стала основою східноазіатської моделі "економічного дива".

Однією з нових економічних країн деякі фахівці вважають Туреччину. Адже її динамічний економічний розвиток має спільні риси з НІК. Так, до початку 80-хроків у Туреччині зберігалася значна частка державного сектора - від 50% до 75% [1, c.94]. Власне, саме урядом було зроблено першу значну інвестицію у розвиток національного машинобудування - створення у 1950р. Державної корпорації з машинобудування та хімічної промисловості. Перші приватні інвестиції у цій галузі було здійснено лише через 10 років. Половина всіх вкладень у 60-80-хроках були державними [7, с.144]. Державними або під контролем уряду були великі банки, що дозволяло утримувати низькі процентні ставки. Проводилася активна політика державного патерналізму - протекціонізм, сільськогосподарські дотації, обмеження припливу іноземних капіталів, підтримка розвитку профспілок. Здійснювалося стратегічне планування. Відповідно до Першого п'ятирічного плану розвитку з 1963р. було проголошено стратегію імпортозаміщуючої індустріалізації. Результати стратегії 60-70-хроків були позитивними. Середній темп зростання ВНП становив 7%, а промислового виробництва - 9% на рік. Загалом створено передумови для ефективної ринкової економіки. Однак на відміну від НІК, у Туреччині не відбулося вчасної переорієнтації економічної стратегії. Проблема валютних надходжень вирішувалася за рахунок припливу короткотермінових капіталів та продажу природних ресурсів на тлі ресурсного буму 70-х. Питома вага експорту у ВВП залишалася невисокою, а стратегія імпортозаміщення не сприяла зменшенню залежності від імпорту внаслідок ввезення комплектуючих. Тому накопичення структурних проблем та скорочення попиту на сировинні ресурси другої половини 70-х спричинили серйозну економічну кризу в країні.

Таблиця 3

Деякі індикатори економіки Туреччини (темпи зростання, %) [39]

РікВВПІнвестиціїІнфляція

1980-2,4--

19814,9--

19823,6-5,727,1

19835,02,631,4

19846,70,948,4

19854,211,545,0

19867,08,434,6

19879,545,138,9