Політична економія
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі і приватної.
Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов’язані і взаємообумовлені аспекти , результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.
Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напрямку економічного аналізу – неоінституціоналізму.
Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами(Р.Кроузом, А.Оноре та інш.) ще на початку 60-х років нашого століття:
ü право володіння, тобто право виключно фізичного контролю над благами;
ü право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ
для себе;
ü право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
ü право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
ü право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
ü право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з
боку зовнішнього середовища;
ü право на передачу благ у спадок;ü право на безстроковість володіння благом;
ü заборона на використання способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;
ü право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;
ü право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.
Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.
Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб’єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.
Висновок.
Іншими словами, власність – це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.