Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні
У країнах Центральної та Східної Європи аграрні реформи здійснюються шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств (заснованих на праці господаря і членів його сім'ї, а також на найманій праці), кооперативів та ін.
!!!!!!
Переважає у процесі таких перетворень колективна форма власності. Так, в Естонії у 1991 р. на основі колгоспів та радгоспів було створено 406 акціонерних компаній (з середньою земельною площею 3030 га, що становило понад 90% загальної площі), 2000 сімейних ферм (з середньою земельною площею ЗО га); понад 129 тис. присадибних господарств (0,5 га). У Латвії в 1992 р. існувало 675 акціонерних компаній із середньою земельною площею 1140 га (близько 70% загальної площі), 5022 сімейні ферми з повною зайнятістю (10 га), близько 100 тис. сімейних ферм з частковою зайнятістю (3,1 га) і 100 тис. присадибних ділянок (0,3 га). У Чехії 1197 кооперативів перетворилися на 1233 кооперативи нового типу, 39 акціонерних компаній та 59 компаній інших типів.
!!!!!!
Кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на
землю (а також на інші засоби виробництва), не слід відносити до приватної форми власності. Вони є початковими формами колективної власності, в якій має місце поєднання приватних та колективних елементів при переважанні колективних.
!!!!!!
Початковий етап реформування аграрних відносин відбувся і в Україні. Так, якщо на 1 січня 1990 р. не було жодного фермерського господарства, то на початок 1996 р. їх налічувалось 34 тис. Крім того, 10,8 млн. сімей користувалися присадибними ділянками, загальна площа, яких становила 3,7 млн. га (3,2 млн. га ріллі). Разом з фермерськими господарствами в особистому користуванні населення перебувало 5,9 млн. га.
!!!!!!
Проте фермерські господарства поки що працюють гірше, ніж колгоспи і радгоспи. Так, у 1993 р. врожайність зернових у цих господарствах становила 23,5 ц/га, цукрового буряках - 244, картоплі - 108 ц/га, що на ІЗ-18% нижче, ніж у колгоспах і радгоспах. На одного працівника при перерахунку за офіційним курсом у колгоспах і радгоспах одержано прибутку по 233 дол., а у фермерських господарствах - лише по 150 дол. Це означає, що рентабельність в останніх на 15-20% нижча, ніж у колгоспах.
!!!!!!
Значною мірою це пояснюється слабким забезпеченням малогабаритною технікою, існуючими типами тракторів, комбайнів тощо. Їх неефективним використанням через невеликі площі землі в кожному господарстві тощо. Так, витрати на обробіток 1 га землі у фермерському господарстві зростають у 3-7 разів при вирощуванні зернових і в 5-10 разів - просапних культур. Крім того, ремонт і підтримка техніки в робочому стані вимагають від фермерів на 30-40% більше витрат, ніж у колгоспах і радгоспах. Тому є підстави стверджувати про хибність політики поспішної “фермеризації” (вона проводилася в західних областях України), яку можна розглядати як колективізацію навпаки.
!!!!!!
З викладеного та досвіду розвинутих країн світу випливає висновок про пріоритетність колективної форми власності в сільському господарстві. Якщо, здійснюючи радикальну аграрну реформу в Україні орієнтуватися на пріоритетність приватної власності, заснованої на власній праці, то на місці кожного колгоспу або радгоспу треба створити; не менше 40 ферм (кожна з яких повинна мати господарські будівлі, бути електрифікованою, забезпеченою водою і комунікаціями тощо). Оскільки Земельним кодексом України передбачено створення ферми площею до 100 га землі, в т.ч. 50 га ріллі кількість фермерських господарств була б нераціональним витрачанням значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів.