Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні

У країнах Західної Європи розмір фермерських господарств значно менший. Так, у Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині - 18, у Бельгії - 15, у Франції - 14, в Італії - 6, у Греції - 4 га. Але характерним для цих країн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними капіталістичними фермами. Крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах ЄЕС 50% на сільськогосподарську продукцію, у США - 35%, в Японії - 75%. Без такої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок.

!!!!!!

Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда - тимчасове надання землі за плату капіталісту - орендарю або селянину працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії - близько 40%. У США понад третина сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1-2 роки і за виконання договору продовжується.

!!!!!!

Різновид оренди - сімейна оренда” за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15-20% всієї орендної землі.

!!!!!!

Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США у такі корпорації об'єдналися близько 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій включають до 10 ферм.

!!!!!!

Еволюційний (поступовий) шлях розвитку аграрних відносин колишнього СРСР перервала насильницька колективізація, результатом якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і найздібніша (а тому й найзаможніша) частина селян потрапила в розряд куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.

!!!!!!

При створенні колгоспів і радгоспів відбувалося насильницьке усуспільнення засобів праці, худоби тощо. Не бажаючи вступами у колгоспи, селяни масово різали худобу. Тому кількість коней з 1929 по 1935 рр. скоротилася з 32,6 млн. до 14,9 млн., приблизно у 2 рази зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, припинилося зростання валової продукції сільського господарства.

!!!!!!

У наступні десятиліття більшість колгоспів і радгоспів були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації, відбувалося волюнтариське витіснення різних форм власності, насамперед приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності - колективна і державна.

!!!!!!

Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося адміністративно-командними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм “ножиць цін” (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частка необхідного продукту вилучалися з села. Внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. Крім того, проводилася політика прискореного зменшення колгоспів і збільшення кількості радгоспів.