Товарне виробництво

У той самий час кожна формація має особу соціально-економічну природу. Товарні відносини – елемент суспільно-виробничих стосунків і вони не можуть бути понад соціальною сутністю даної формації. І тим не менш, товарні відносини існують навіть у якісно різних економічних системах.

Звідси виходить тільки одне: товарні відносини не мають постійну соціально-економічну природу, сприймаючи у рамках конкретної соціальної системи її соціальну сутність. Товарні відносини такі ж, як і системи, у котрій вони перебувають. Тому для політекономії немає товарних відносин “взагалі”, а є завжди специфічні історичні товарні відносини.

До загальноекономічних, специфічно товарних, відноситься система взаємопов’язаних ознак:

- виробництво продуктів має мету їх еквівалентний обмін;

- еквівалентний обмін здійснюється на основі суспільно-необхідних затрат праці;

- суспільно необхідні затрати праці принимають подвійний (“конкретний” та “абстрактний”) вираз;

- подвійний вираз праці придає продуктам необхідну для еквівалентного обміну товарну форму.

Модель товарного господарстваМодель ринкової економіки, у центрі системи якої знаходиться людина, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

Першою стадією є просте, чи не розвинене товарне виробництво.

При розвиненому товарному виробництві товарами становляться не тільки усі продукти праці, але й фактори виробництва, у тому числі й робоча сила. Ринкові відносини набирають загального характеру. Здійснюється й матеріалізація усієї системи суспільних відносин, котрі виступають як відносини між речами, виникає товарний фетишизм.

Досягнення товарним виробництвом його найвищого ступеню розвитку пов’язане із затвердженням капіталістичного способу виробництва у процесі первісного накопичування капіталу, котре формує передісторію капіталу і включає в себе дві сторони:

1. Перетворення маси виробників у особисто вільних, але в той же час позбавлених усіх засобів виробництва. Цей процес означає появу на ринку нового товару – робочої сили.

2. Концентрація грошового багатства і засобів виробництва в руках меншості.

Перша сторона процесу первісного нагромадження капіталу – відокремлення виробників від засобів виробництва – проходило дуже повільно, і сам по собі цей процес не складав ще епохи первісного накопичування капіталу і переходу товарного виробництво у нову якість.

Прискорювачем цього процесу стала активна економічна роль держави, котра сприяла формуванню первісного накопичування капіталу, а саме відокремлювання безпосередньо виробника від засобів виробництва, в основу чого було покладено обезземелювання селян.

Друга сторона – це накопичування крупних грошових сум і поява перших капіталістів.

Основні методи первісного накопичування грошей: колоніальна

система, система державних займів, податкова система, система протекціонізму. У цьому процесі дуже важливу роль відігравала держава.

Особою формою суспільного господарства є адміністративно-командна, централізована економіка. Хоча по своїй суті вона примикає до товарної форми, тому що зв’язки виробництва і споживання зберігаються, вони серйозно деформовані підвищеним впливом єдиного економічного центру, котрий віддає накази і доручення, розробляє плани, директиви, нормативи (які мають силу законів) безпосередньому виконавцю-господарю. Таким центром була держава у обличчі Госплану чи вищих партійних організацій, котрі вирішували, що виробляти, як розподіляти ресурси (використовуючи метод фондування), прикріплювали виробників до споживачів, централізовано встановлювали ціни.