Інвестиційна модель ДЖ. М. Кейнса

Безпосередніми факторами, що визначають інвестиції, є очікувана норма чистого прибутку і реальна ставка відсотка. Криву попиту на інвестиції в економіці в цілому можна побудувати, звівши разом інвестиційні об'єкти і розташувавши їх по спадній відповідно до очікуваної чистої прибутковості від них і застосувавши правило про те, що інвестиції будуть вигідними до крапки, при якій реальна ставка відсотка дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. Крива попиту на інвестиції відбиває зворотну залежність між ставкою відсотка і рівнем сукупних інвестицій.

Зсув кривої попиту на інвестиції можуть відбутися в результаті змін у витратах на придбання, експлуатацію й обслуговування основного капіталу; податках на підприємця; технології; наявному основному капіталі; чеканнях.

Тривалі терміни служби основного капіталу, нерегулярність кривих нововведень, мінлива природа прибутку і мінливість чекань визначають нестабільність витрат на інвестиції.

6.1. Державне регулювання економіки

У вільному суспільстві з ринковою економікою регулювання економіки державою можливо лише за допомогою фінансової політики, але не примусовим, «плановим» розподілом ресурсів. Ключовим поняттям фінансової політики є податки (T) і державні витрати (G); величина різниці цих величин, D = G - T, називана бюджетним дефіцитом, відіграє найважливішу роль в оцінці дій уряду.

У глобальній картині циркуляційного потоку податки і державні витрати можна зобразити, увівши відтік завбільшки Т доларів і приплив величиною G доларів, як це показано на мал. 5.

мал. 5

Таким чином, сумарний приплив складає (I + G) доларів, а відтік - (S+T) доларів. Умови макроекономічної рівноваги складаються в рівності сумарного попиту AD національному доходу Y.

AD = Y,

причому сумарний попит AD і національний дохід Y можна виразити як суми трьох складових

AD = C + S + T, Y = C + I + G ( де З - споживчий попит).

і, отже, умови рівноваги можуть бути переписані у вигляді

S + T = I + G.Кардинальний зміст останнього співвідношення полягає в тому, що тепер у випадку, якщо величина нагромаджень домогосподарств S перевищить величину інвестицій фірм I, це одне, саме по собі не буде з неминучістю приводити до порушення економічної рівноваги, спаду виробництва, зменшенню національного доходу і, як наслідок, росту безробіття. У руках держави виявляється механізм, за допомогою якого воно здатно вирівняти виникаючий перекіс і відновити рівність лівої і правої частин останнього співвідношення. Цього можна досягти або відповідним зменшенням податків T, при постійній величині державних інвестицій G в економіку; величина сумарних потоків у лівій і правій частинах співвідношення при цьому залишається на колишньому рівні. Або збільшити державні витрати G, залишивши на колишньому рівні величину податків T; величина сумарних потоків при цьому зростає. В обох випадках компенсація досягається за рахунок бюджетного дефіциту D = G - T. Очевидна також економічна недоцільність першого способу: домогосподарства збільшують свої нагромадження, а їм пропонуються податкові пільги.

Приведений приклад демонструє основну ідею регулювання: вилучивши в домогосподарств визначену суму доходу, можна впливати потім на циркуляційний потік, домагаючись його рівноваги. Очевидна також схема дій у випадку, коли фірми при постійній величині нагромаджень домогосподарств S, за якимись причинами знизять величину інвестицій I.

Сумарний відтік (S+T) , одна частина якого йде в кишеню домогосподарств, а інша - у кишеню держави, можна розглядати як сукупний потік заощаджень; позначимо його буквою О. Сумарний приплив (I+G), одна частина якого направляється фірмами, а інша державою, можна розглядати як сукупний потік інвестицій. Отже, збільшення (зменшення) сукупних заощаджень на 1 гривню, приводить до зниження (збільшенню) національного доходу на m гривень унаслідок взаємодії спонтанних інтересів і намірів величезного числа домогосподарств і фірм із могутнім важелем, зосередженим в одних руках - руках уряду.