Продуктивні сили та їх структура
Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і при¬вдять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети пра¬ці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне спожи¬ван¬ня і використовуються як джерела енергії. До структури продук¬тивних сил в усіх формаціях на¬ле¬жать також використову¬вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа¬ють також науку (як специфічну про¬ду¬к¬тивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук¬тивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що включає ма¬те¬ріаль¬¬ні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворен¬ня і специфікою фунꬬцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і ок¬ре¬мі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах ро第витку капіталізму потреби ви¬робництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і квବліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рі¬вень освіти (середню загальну або се¬ре¬дню спеціальну), квалі¬фікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише біль¬¬шого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань осо¬бис ¬то¬сті, її організа¬торських здібностей, духовних компонентів.
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил в¬ни перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за¬ле欬¬ності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від вирб¬ни¬чих відносин. Системі про¬дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та¬кими, зо¬кр嬬ма, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або зବ¬ко¬ни виперед¬жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су¬купної праці, від¬по¬від¬¬¬ності живої й уречевленої праці, перемі¬ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако¬нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро¬ди, про¬цес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи від¬по¬відно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан¬ня про¬дук¬тивності суспільної праці.
Саме людина, або робоча сила, є основною продуктивною силою суспільства. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у просессі виробництва матеріальних благ. Робоча сила ріально існує в особі людини-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елементом виробництва.
Світова економічна думка називає різні об'єкти купівлі-продажу того товару, який є єди¬ним творцем продуктів. Найпоширеніші три точки зору. Згід¬но з першою таким об'єктом купівлі-про¬дажу є праця, згідно із другою — робоча сила, згідно з третьою — послуги праці або робочої сили.
Уперше працю назвав об'єктом купівлі-продажу У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати) величина визначається необхідними для існування ро¬бітника засобами (їх мінімумом). Аналогічно сут¬ність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас ос¬¬¬но¬вою заробіт¬ної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення жит¬¬тя робітника і виховання дітей, а її ниж¬чою межею — фізичний мінімум. Крім цього, вели¬чи¬на зар¬плати визначається нормами споживання, що склалися, тради¬ціями, культурним рівнем, бо¬ротьбою робітників та співвідно¬шенням сил між ними і капіталістами.
Дотримуючись таких же поглядів, Д.Рікардо виділяв при¬родну і ринкову ціну праці. Пр謬ро䬬на — це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робіт¬ників, про¬до⬬ження їх роду, так і певною мірою для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо пр謬родної під впливом природного руху працездатного населення, співвідно¬шення попиту і про¬позиції на працю.
Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі су¬часні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, ан¬глійський економіст Дж.Хікс та ін.).Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес сві¬¬домої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозміню¬ють зовнішню природу. На ринку ро¬бітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і ду¬¬хо⬬них властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід оттожнювати. Капі¬таліст купує в робітника — власника робочої сили — тимчасо¬ве ро第по¬ряд¬жен¬ня нею. По-друге, купівля-продаж праці всту¬пає у суперечність із законом вартості, не дає змо¬ги розкрити джерело вартості і додаткової вартості.