Розвиток комерції в Україні (від Київської Русі до наших часів)

Ближче вивчення матеріалу змушує нас визнати, що Київська Русь торгувала не тільки з хозарськими й візантійськими, а й з усіма сусідніми країнами. Але, звичайно, торгівля зі Сходом і Візантією мала дуже велике значення.

Початок торгівлі східного слов’янства зі Сходом, якщо ґрунтуватись на монетних скарбах, належить до VII ст., а з свідчень східного письменника Ібн-Хордадбе можна встановити, що східна торгівля була вже дуже розвинута в першій половині IX ст. В трактаті, який приписують Аль-Балхі (перша половина X ст.) говориться, що Русь провадить торгівлю з Хозарією, Візантією і Великим Болгаром. Про торгівлю Русі з Болгаром і Хазраном (Ітілем) говорить також і Ібн-Хаукаль.

Ґрунтуючись на матеріалах, що дійшли до нас, можна встановити, що Болгар — столиця держави волго-камських болгар — була центром, який зв’язував Русь з Середньою Азією. Основною артерією, по якій йшла торгівля Русі з Болгаром, була Волга. Але руські купці не тільки безпосередньо торгували з Болгаром і середньоазіатськими арабами, а були й посередниками в торгівлі між ними і балтійськими народами.

Неважко встановити, що торгівлю з болгарами провадили переважно племена, які жили на півночі — ільменські слов’яни, кривичі, вятичі. Південні ж племена — поляни, сіверяни, деревляни — торгували головним чином з хозарами, точніше, з столицею Хозарського царства Ітілем. Ця торгівля з хозарами в певний період грала головну роль. Про це свідчить Хаукаль, який говорить, що «головна торгівля Русі була в Хазрані, де було багато купців і мусульман і всякого товару». Руські товари привозили в Ітіль або по Волзі, або по Дону, звідки вони волоком ішли в Волгу, мабуть у те місце Волги, де тепер стоїть Сталінград [Волгоград]. Але східні письменники розповідають, що руські купці зі своїми товарами ішли далі Ітіля, по Каспійському морю, тобто безпосередньо до основних торговельних арабських центрів.

Що місто Ітіль грало велику роль у торгівлі Русі з арабами, досить добре підтверджується оповіданням Масуді про те, що одну половину міста займали слов’яни і Русь. ІбнФадлан мав змогу докладно описати звичаї руських купців, що приїжджали в Ітіль. Так само через Ітіль приїжджали в Русь і арабські купці з своїми товарами. Товари, що йшли зі Східної Європи, отже і з Русі, і які купували арабські купці, були дуже різноманітні. Письменник кінця X ст. Мукаддесі розповідає, що «З Ховарезма (Хорезма) вивозять: соболів, білок, горностаїв, «фенек», куниць, лисиць, боброві шкіри, рябих зайців, кіз, віск, стріли, березову кору, шапки, риб’ячий клей, риб’ячі зуби, бобровий аромат, горючий камінь, вичинену шкіру, мед, горіхи, яструбів, мечі, панцери, халендж, слов’янських невільників, овець і биків; все це з Болгара».

Безперечно, що більшість цих товарів могла вивозити і з Русі.

Масуді докладно говорить про торгівлю Русі хутрами. Ряд інших письменників відзначає особливе значення торгівлі рабами і рабинями. Що ж до арабського довозу, то східні письменники повідомляють, що араби привозили в Русь намисто й мечі, вироби ювелірні, зокрема золоті, південні фрукти й прянощі.

Поруч з торгівлею зі Сходом, певне значення мала і торгівля з Півднем, особливо з Кримом. Київська Русь, зокрема Київ, зв’язувався з Кримом двома шляхами — так званими Соляним і Залозним. Соляним цей шлях називають тому, що ним везли з Криму сіль, але, безперечно, що крім солі звідти Русь вивозила й інші товари. Принаймні імператор Константан Багрянородний повідомляє, що херсонесці купували в печенігів шкіри і віск 26. Але печеніги — степовий кочовий народ — бджільництвом не займались, отже віск, яким вони торгували, міг бути тільки руського походження. Цей віск і інші свої специфічні товари руські могли продавати і безпосередньо в кримських торговельних центрах. Але руські торгували не тільки з грецькими кримськими містами, а й з кримськими степовими кочовниками, а також з кочовниками наддніпрянських і донецьких степів. Константин Багрянородний розповідає, що Русь «купує в печенігів волів, коней і овець».

Безперечно, торгівля з Кримом і з містами, розташованими по Чорноморському узбережжю, колись грала велику роль. Не дарма Чорне море дістало назву моря Руського. Про значення для Русі чорноморської торгівлі чимало говорять східні письменники. Так, Масуді каже, що Чорне море зветься Руським морем, бо, крім Русі, на ньому ніхто не плаває.Проте з часом і торгівля зі Сходом, посередня чи безпосередня, і торгівля через Чорноморське узбережжя почала втрачати своє значення. Занепад цей значною мірою пояснюється тим, що визначився й занепад Арабського халіфату, а також тим, що на Хозарське царство починають нападати кочовики середньоазіатських степів. Розгром кн. Святославом Хозарської держави повинен був ще більше відбитись на згортанні східної торгівлі. В міру того, як визначався занепад торгівлі зі Сходом, особливого значення почала набувати торгівля Русі з Візантією. Дніпро був основним шляхом, основною артерією цієї торгівлі (шлях «із варяг у греки»). Про значення цього шляху вичерпно говорить Константин Багрянородний [15, c. 49].

Спочатку торгівля з Візантією велась через грецькі міста, серед яких на першому місці стояв Херсонес, але далі Русь зав’язала безпосередні торговельні зносини з Візантією. Можна припускати, що зародження безпосередньої торгівлі Русі з Візантією належить до початку IX ст.