“Економічні концепції К.Маркса і Ф.Енгельса”
Визначаючи сферу обігу капіталу, Маркс починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розгля¬дає як суму індивідуальних капіталів.
Цей капітал зазнає під час обігу низки перетворень. На першій стадії він виступає в грошовій формі. Натомість робоча сила та за¬соби виробництва перебувають на ринку праці та товарів у товарній формі. Капіталіст купує робочу силу та засоби виробництва, пере¬творюючи капітал із грошового на товарний і закладаючи переду¬мову для об'єднання робочої сили та засобів виробництва, тобто створення продуктивного капіталу.
Друга стадія є тимчасовим припиненням процесу обігу, перехо¬дом товарного капіталу у виробничу, продуктивну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання двох видів товарної форми капі¬талу — робочої сили та засобів виробництва, що є обов'язковою умовою здійснення процесу виробництва. Створені під час вироб¬ництва товари мають вже іншу, більшу, ніж початкова, вартість, оскільки в процесі виробництва до вартості робочої сили та засобів виробництва приєднується додаткова вартість. Власне, заради зрос¬тання вартості відбувається рух капіталу.
Третя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капіталі¬стом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення то¬варної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своє¬му розпорядженні більшу суму.
Перша та третя стадії руху капіталу належать до сфери обігу, друга, де відбувається реальна зміна форм, — до виробництва. Капітал послідовно змінює три форми: грошову, продуктивну, товарну і, перебуваючи в кожній з них, виконує особливу функцію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокрем¬люючи капітал-власність від капіталу-функції, засоби виробниц¬тва від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зробили його попередники і що логічно випливало з теорії Сміта та Рікардо.
Маркс робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядко¬вано єдиній меті й мотиву капіталістичного виробництва — вироб¬ництву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі виробництва. Єдність про¬цесу виробництва та процесу обігу забезпечує зростання вартості.
Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кож¬ної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіта¬лу, пояснюючи це їх різним призначенням та виконуваними функці¬ями. Грошовий капітал реалізує основну функцію — самозбільшен-ня і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку това¬рів. Крім того, гроші здійснюють п'ять функцій, а капітал лише одну названу.
Аналіз категорій сфери обігу завершується у Маркса вивченням впливу тривалості часу виробництва, часу обігу та робочого періоду на зростання вартості, що дало можливість виявити причини поділу капіталу на діючий та недіючий, авансований та реально використо¬вуваний, визначити причини виникнення кредитів.
Досліджуючи рух індивідуального капіталу Маркс зробив низку припущень, у тім числі таке, що умови відтворення індивідуального капіталу не перешкоджають метаморфозам форм капіталу суспіль¬ного. Однак у суспільстві, побудованому на приватному інтересі, важливе значення мають взаємовідносини всієї сукупності індивіду¬альних капіталів, їхня поведінка на спільному для всіх ринку. Тому Маркс ще раз повертається до проблеми руху всього суспільного капіталу.
Він стверджує, що нормальний процес відтворення суспільного капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошової форми. Головна проблема будь-якого товарного виробництва — це перетворення товару на гроші. Тому основна умова відтворення суспільного капіталу — вирішення проблеми реалізації сукупного суспільного продукту, величезної маси різнорідних товарів.
Для забезпечення цих умов необхідно, щоб ринок пропозиції то¬чно відповідав ринкові попиту (тоді реалізацію товарів буде гаран¬товано) та щоб було витримано необхідні пропорції в суспільному виробництві. За капіталізму, коли панує анархія, створення таких умов неможливе, але Маркс виходить з припущення, що кожен то¬вар на ринку знаходить свого покупця.
Маркс формулює умови реалізації суспільного продукту для простого та розширеного відтворення, підкреслюючи, що обмін продуктами праці в межах підрозділу та між підрозділами суспі¬льного виробництва має сприяти відшкодуванню спожитих факто¬рів виробництва в натуральному та вартісному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного відтворення, яке відбувається через нагромаджен¬ня, капіталізацію частки додаткової вартості, ці співвідношення можна математично виразити нерівностями, оскільки суспільство створює більше засобів виробництва, ніж потрібно для заміщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, його нормою.Проаналізувавши закономірності процесу відтворення, Маркс показав теоретичну можливість реалізації всього суспільного про¬дукту за умов дотримання пропорцій виробництва. Однак, на думку Маркса, це суто теоретична можливість, оскільки суперечності ка¬піталізму є постійним джерелом виробничих криз.