“Економічні концепції К.Маркса і Ф.Енгельса”
Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням ко¬ла товарів. На ринку пропонується новий товар — робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виро¬бництва, але вільних розпоряджатися собою.
Як будь-який товар, робоча сила має вартість і споживну вар¬тість. Перша — це сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримувати своє життя та забезпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову вартість, забезпечуючи «самозростання» грошей.
Маркс підкреслює нерівноправність на ринку власників товару «робоча сила» і власників капіталу, які можуть диктувати свої умо¬ви, оскільки найманий робітник, позбавлений власності, а отже, і за¬собів існування, не може тривалий час чекати чогось ліпшого.
Досліджуючи процес праці та процес зростання вартості, Маркс особливу увагу приділяє ролі факторів виробництва. Капіталіст, організовуючи виробництво, придбає не лише робочу силу, а й за¬соби виробництва, тобто минулу уречевлену працю, яка відіграє па¬сивну роль у виробництві і вартість котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктивний фактор. Маркс на¬зиває уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оскільки в процесі виробництва вона не лише відтворює вартість засобів виробництва (постійний капітал), та власну вар¬тість, а й створює для капіталіста додаткову вартість, яка після реа¬лізації товару виступатиме у формі прибутку.
Додаткова вартість у кількісному вираженні — це надлишок вартості товару над вартістю спожитих засобів виробництва й робо¬чої сили.
Якісна характеристика додаткової вартості будується на визна¬ченні її природи (витрати додаткової праці), а кількісна — на де¬монстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впли¬ву кожного фактора на загальну вартість товару.
Маркс, протиставивши працю капіталу, робить висновок, що лише частину робочого часу найманий робітник витрачає на відтво¬рення власної вартості, решта йде на відновлення вартості засобів виробництва, що належать капіталісту, та на створення додаткової вартості, яка також привласнюється капіталістом.
Відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили вказує на ступінь експлуатації робочої сили. Цей пока¬зник Маркс називає нормою додаткової вартості. Він аналізує способи збільшення додаткової вартості, отже і її норми, пов'я¬зуючи їх з абсолютним та відносним зростанням використовуваної маси живої праці. Під абсолютним зростанням маси живої праці Маркс розуміє збільшення кількості зайнятих у виробництві робо¬чих рук та збільшення тривалості робочого дня, а під відносним — підвищення інтенсивності праці, що може стимулюватись новими формами організації праці, її механізацією, а також ситуацією на ринку праці.
У зв'язку з аналізом форм додаткової вартості та поділом її на абсолютну та відносну Маркс особливу увагу приділяє закономірній зміні співвідношення цих форм, що зумовлюється прогресом виробництва, підкреслює зростання значення відносної додаткової вартості.
Марксу належить визначення капіталу, як вартості, що самозростає. У цьому визначенні криється розуміння ним суті капіталі¬стичного виробництва: по-перше, форма власності на засоби вироб¬ництва закріплює за капіталістом право диктату щодо виробництва й розподілу; по-друге, поєднання робочої сили із засобами виробни¬цтва відбувається з волі капіталіста і в тій формі та мірі, що його влаштовують; по-третє, за робочою силою закріплюється лише пра¬во да створення вартості, частку якої капіталіст виділяє робітникові для відтворення робочої сили; по-п'яте, робоча сила стає часткою використовуваного капіталу, відбувається формальне та реальне підкорення праці капіталу; нерівноправні відносини між робочою силою і капіталістом стають причиною постійного економічного та соціального протистояння.
Другий том «Капіталу». Другий та третій томи «Капіталу» ви¬йшли в світ завдяки Фрідріху Енгельсу, що, виконуючи заповіт Маркса, доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони були логічним продовженням та розвитком ідей першого тому. Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу». Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, ви¬значаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва.Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додат¬кової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.